НЕЖДАНА ЗУСТРІЧ
Вони сидять – розлучниця і бувший,
А я йду мимо – чорт мене поніс!
Вони сидять, напружено надувшись,
Собі шепочуть тихо щось під ніс.
Вони сидять – він схудлий, вона пишна ,
А я йду мимо, ніби на розстріл.
Згадалось раптом все гірке колишнє,
І сльози скаламутили мій зір.
І серце раптом защеміло дико
Від зради, від приниження, жалю.
Не хочеться дивитися в їх пики.
Щаслива, що вже іншого люблю.
***
ЧАС – ВЕЛИКИЙ РЕВІЗОР
У житті, як на довгому полі,
Смуга є і хороша й лиха.
Від хорошої – щастя доволі,
Від поганої – крок до гріха.
Насолоджуйсь солодкою вволю,
Не згайнуй її, не налякай,
А як випаде й лихо на долю,
То у відчай ти теж не впадай.
Із розгону в депресію впасти
Можеш лише на декілька днів,
Збери сили, щоб збутись напасті
Якомога скоріше зумів.
Не здавайся ніде і нікому,
Перекидай у пам’яті все,
Зупинися на ділі такому,
Що тобі забуття принесе.
Заспокой свої нерви до часу
І сердечний ранимий мотор.
Почекай, буде сонячно й ясно,
Час – великий всьому ревізор.
***
ХВАЛИТИ БОГА ТРЕБА
Є могутня в Бога сила –
Розумом не осягти,
Він присутній в цьому світі,
Й інші ще створив світи.
Людству треба знати Бога
І за все його хвалить,
Бо він милістю своєю
Дозволяє ще нам жить
Після того, як планету
Ми грабуємо, рвемо,
Вкрай знущаємось над нею,
Їй в обличчя плюємо.
Схаменутись не хочемо ,
Нищимо впродовж століть,
Що до того, що природі
Вже несила нас терпіть?
ВСІ НЕДУГИ ПОГАНІ
У подруги болять ноги,
Журиться, кульгає,
Медицина їй ніяка
Не допомагає.
І аптечні, і народні
Засоби вживає,
Але толку місяцями
Жодного немає.
На той час у мене руки
По ночах крутило,
Я до них компреси клала,
Щоб менше боліло.
Та коли подруга мила
На ноги упала,
Про свою я біль забула,
Їй поспівчувала .
“В мене теж хворіють руки,
Але це не ноги,
На яких ходити треба,
Долати дороги.
Твоя біда значно гірша,
Не зрівнять з моєю ”, –
Над її поліартритом
Журилася з нею.
А на другий день руками
Ворухнуть не можу,
Всю надію покладаю
Лиш на милість Божу.
Вони мліють , крутять,
Ниють,
Вагу не тримають,
Ліки всякі користую –
Не допомагають.
І тоді я зрозуміла
В хворобливім стані :
Нема недуг кращих – гірших,
Всі вони погані.
***
ОГИДНЕ ВИДОВИЩЕ
Огидне видовище – жінка-п’яниця.
Таке все частіше в житті зустрічається.
Сумно і боляче : заживо гине
Та, що з прадавня всі звуть “берегиня”.
Що їй до того, що діти голодні,
Що плакали вчора і плачуть сьогодні?
І чоловік пішов прахом із дому,
Живе із другою в будинку чужому.
В неї тепер усі будні , як свята,
Треба в житті їй уже не багато:
Пляшку й рукав, аби ним закусити,
Внутрішню спрагу скоріш загасити.
Друзі з’явились – пошарпані, сині,
Один інтерес у них з нею віднині :
Без грошей знайти кожен день оковиту
І до нестями все пити і пити.
Огидне видовище – жінка-п’яниця.
Чудово, якщо схаменеться, покається.
А якщо ні?…
Як жіноцтво вже гине,
То рано чи пізно помре й Україна.
Дійшли ми давно до пекельного стану :
Вже ціла армада п’яниць , наркоманів,
Хвороби за горло беруть нас всерйоз:
СНІД, венеричні і туберкульоз ….
Хай прийде до кожного з нас каяття –
Ми всі за здоровий спосіб життя.
***
СХАМЕНИСЯ
Як можеш життя ти своє плюндрувати:
Колоти наркотик, горілку вживати
Без міри, без спину і без контролю,
Скувавши цим самим і розум , і волю?
Розкрий ширше очі , на світ подивися,
Що є в тебе розум, це щастя – гордися.
Тобі дав Господь його геть не для того,
Щоб ти не зробив в цьому світі нічого,
Щоб ти спопелив своє тіло і волю,
Щоб ти вже не мав над собою контролю.
Він дав тобі розум , щоб ти в цьому світі
Творив щось хороше, щоб ти міг радіти,
Щоб гарне від тебе пішло покоління,
А ти підсікаєш родинне коріння.
Розкрий ширше очі , на світ подивися
І доки не пізно іще – схаменися .
***
ПРО ГОРДИНЮ
Сіє дощ чужий, холодний
І густий, немов стіна.
Ми прощаємось з тобою,
І чия у цім вина?
Розійшлися наші долі,
Як у морі кораблі,
Ми покінчили з коханням,
Ми і скривджені, і злі.
І ніхто із нас не хоче
Вглиб гординю приховать,
Помилок чужих не бачить,
А свої попризнавать.
Ми прощаємось з тобою
Сум застиг в моїх очах.
Ми прощаємось, хоч, може,
Щастя в наших ще руках.