Козаки пишуть листа турецькому султану

НЕТЛІННИЙ СКАРБ

Борис Грінченко укладає словник української мови.

«Нет этой мовы, да и быть не может,
Не может быть», – із мракобісся чуть.
Зловісний погляд, дихання вороже,
В словах ненависті звірина лють.
Нема такої мови? Ні, вельможо, –
Народові не перекрити путь,
Є в нього мова – повноцінна, гожа, –
Із нею в бій за рідний край ідуть.
… І він слова збирає, мов зернята.
Нікому не спалить їх, не відняти.
Безсмертні грона їх ввійшли в словник.
І кожне слово – кришталева зірка!
Тож знай, хижаче, блудний недовірку,
Є МОВА наша. І народ не зник!

Вслухайся у розважливу розмову…
Д.Яворницькому, автору „Словника української мови”, Т. 1, 1920 р.

Вслухайся у розважливу розмову,
Коли тебе колись покличе путь,
І пам’ятай про материнську мову,
В якій надії предків ще живуть.
Хай радісний тебе обійме подив,
Коли почуєш вперше хоч одне,
Якого в словнику ще не знаходив –
Сам збагатись і збагати мене,
Бо щонайменший хутірець, сільце –
Ревниво береже своє слівце,
Щоб передать онукові чи сину,
У ньому владний звук і теплий пах,
Воно пізнало довгий, в тернях, шлях,
Щоб захищать Вкраїну до загину.

Симиренко збирає слова для словника Бориса Грінченка.

Шумлять сади вишневі, яблуневі,
За працю нам даруючи плоди.
І слів дзвінке суцвіття кришталеве
Увінчує історії сліди.
Плодів пора весела вереснева,
А слово доспіває в різний час.
І от – гінке і кучеряве древо,
Що звеселить і причарує нас.
Як зерна добрі, він слова збирає,
Що проростуть, обернуться в плоди
Не потойбічного – земного – раю,
Шуміть, народом кохані сади!
Міцніш за сталь і за граніт слова –
Їх сяєво у вічність проплива.
1. IV. 1964

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *