Козак Мамай

МЕЛОДІЙ ЗОЛОТАВИХ РІЙ

Богданові Островському, бандуристу, який тримає вулик на балконі будинку поблизу Володимирської гірки у Києві.
Думки його хвилюють щочасу
Про людську долю, про свою країну,
Щоб невимовну цю земну красу
Весь світ пізнав – безсмертну Україну.
Пісенну мову, чисту, як росу,
І одностайність у труді бджолину,
Минулого заслужену ясу,
Дзвін кобзи в грози і ясну годину.
Він вірить у майбутнє поколінь,
Його не в змозі обійняти лінь, –
Руша до бджіл щодня до сходу сонця.
Вслухаючись в бджолиний передзвін,
Свою мелодію знаходить він,
Що, як бджола, зліта із вулика віконця.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *