НЕ РОЗМІНЮЙ ЖІНКУ

Не розмінюй, друже, жінку на горілку,
Бо ніжне створіння сприйме все не так.
Краще піди виріж з дерева сопілку,
Заспівай їй пісню та зіграй гопак.

Не розмінюй, друже, жінку на те зілля,
Що не варте вроди й ніжності її,
Щоб не довелося тобі на похмілля
Побачити сльози й зморшки на чолі.

Не розмінюй, друже, жінку на горілку,
Годі говорити нікчемні слова.
Ти заглянь їй в очі, обійми за плечі
І скажи, що в світі кращої нема.

Не вкорочуй віку своїй половині,
Бо та, оковита, добра не дає:
Тебе спантеличить, а твоїй дружині
Спотворює вроду і настрій псує.

Не розмінюй, друже, жінку на горілку,
В чарці не побачиш вроди і краси.
А прийди тверезий у свою домівку,
Букет ніжних квітів жінці принеси!

Новий рік зустрінеш не зі мною,
Не зі мною ти почав нове життя.
На твоєму святі буду я чужою,
Не хотіла б тільки каяття.

Знаю, я завжди чужою буду,
Наче марево приходитиму в снах.
Та тебе ніколи не забуду,
Хоч ти сам обрав собі свій шлях.

Ти дзвінком нагадуєш про себе,
Мабуть, і у тебе ще душа щемить.
Тільки озиратися назад не треба,
Зайвий раз хай серце не болить.

Час задує вже колись лампаду,
Та обпалить спомин почуття…
Може, я тобі вже і не рада,
Та ти все ж не йдеш у забуття.

Розійшлись наші дороги
І розтанули в імлі.
Туман очі заслоняє –
Ми не бачимо землі.

Як знайти в тумані стежку,
Що веде у синю даль?
Я сплету з роси мережку,
Зав’яжу в неї печаль.

Затягну тугенько вузол,
Щоб ніхто не розв’язав.
Кину, хай спіймає бусол
Й віднесе у синю даль.