НЕ ПАПЛЮЖТЕ РІДНУ МОВУ

Назад дороги вже немає ─
Я вибрала сама свій шлях.
Бува нелегко, але долаю,
Борюсь до потемніння у очах.

Тернистий шлях не вибирають,
Його вам доля посила.
І тільки той його здолає,
У кого воля, як скала.

У кого совість, як водиця,
Що б’є з живого джерела,
І невичерпная криниця
Любові, мудрості й добра.

Дороги вже назад немає.
Я йду до того джерела,
Яке святу водицю має,
Де мати вперше сповила.

Мово моя рідна, українська,
Жаль мені, коли тебе калічать.
Тут, над Україною, так близько,
Журавлі тобою вже курличуть.

Твоя ніжна пісня над полями
Піднімає птаха на крило.
Хай летить вона за журавлями,
За кордоном чутно щоб було.

У домівку радість хай приносить
Ніжна мова й пісня голосна.
В полі колисає хай колосся,
Хай дитя під співом засина.

Та болить серденько, коли чую,
Як калічать тебе, рідна мово.
Перекручують, ніби вервечку тую,
Ріже слух скаліченеє слово.

Сестри і брати мої по слову,
Цінності розставте над землею!
Та не дайте ви спаплюжить мову,
Кожен хай спілкується своєю.