Сергей Бессонов. Душа солдата.

МОГИЛА НЕВІДОМОГО СОЛДАТА

МОГИЛА НЕВІДОМОГО СОЛДАТА

На далекій Сумщині моїй –
Могила Невідомого солдата.
Пройшло з тих пір чимало літ,
А ти ще й досі держиш автомата.

Вже скільки можна так стоять? –
Ногам дай відпочити.
А ти, мов скований, стоїш
У тім своїм граніті.
З ночі темної до рання.
Що бачив, синку, ти в житті
За двадцять юних років?
Поглянь! Які сумні стоять
Дівчата кароокі.

Зумієш, синку! Зроби крок.
З плечей скинь автомата.
Іди додому, мій синок.
Сумує пуста хата.
І я побачила сама,
Як плачуть у граніті,
Сіренькі очі юнака…
Немовби він зостався сам
На білім оцім світі.

Не дочекалася його.
Коли знайшла могилу,
До нього не ішла, – повзла,
Кричала: «Сину! Сину!» –
Руками гладила граніт,
До нього щось шептала.
А потім крикнула: «Пустіть!» –
Й навічно там упала.

Яку ж це треба мать любов, Щоб вмить її віддати!
Устаньте, рідні, досить спать
На вас чекає мати

ВІЧНИЙ ВОГОНЬ

Горить вічний вогонь – вічна слава про вас,
Тих солдат-роменчан, що боролись за нас.
Тих героїв війни, що життя віддали.
Вічна слава синам, що в боях полягли.
У душах юних почуттями грає.
Зупиніться на мить, де берізки стоять.
Де герої-сини вічним сном, люди, сплять.
На гранітній плиті зорять їх імена.
Помоліться за тих, що забрала війна.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *