Я кохаю тебе, моє місто,
Мій квітучий чарівний Ромен,
І хатинки, неначе намисто
Над Сулою пліч-о-пліч здавен.
Я кохаю вербу за місточком,
Що схилилась від прожитих літ,
І блукаю собі в одиночку,
Де дитинства лишила я слід.
І ніколи не зможу забути,
Навесні як каштани цвітуть,
Все здається, що стежки-доріжки
Із далека в Ромен лиш ведуть.
Чом запав ти так глибоко в душу?
Що зростив? Дав путівку в життя.
Я не зраджу тебе, тільки мушу
Мій Ромен шанувать до кінця!