Монета 1100 років Ромен

Меценатство на Україні

На Україні перші ознаки меценатства зафіксовані в ХVII ст. Треба назвати тих, хто увічнив свої імена безкорисливою турботою про Київ та киян: Галшка Гулевичівна (подарувала свою садибу для майбутньої Києво-Могилянської Колегії, а згодом академії), Петро Могила, митрополит і письменник, який заснував цю колегію, відбудував старовинну Десятинну і Васильківську церкви, а також протегував письменникам, художникам і книгодрукуванню; гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (пожертвування Братському монастирю і його школі), гетьман Іван Мазепа (спорудження великих храмів на Подолі і Печерську); полковник Михайло Миклашевський – засновник Георгіївського собору Видубицького монастиря; міщанин Петро на прізвисько «Залізний гріш» (побудова церкви Миколи Притиска на Подолі).
Яскраво виступав меценатом наш земляк Петро Іванович Калнишевський (1691-1803 рр.), родом із с. Пустовійтівка, будучи кошовим отаманом Запорізької Січі. Ним були побудовані дві церкви у Межигірському монастирі біля Києва, одна з них – святих апостолів Петра і Павла. Побудовано п’ять церков на Роменщині, в Лохвиці, Запоріжжі, в с.Петриківка. Дорогий подарунок – Євангеліє в срібній оправі подарований церкві в с. Пустовійтівка. В с. Сміле Калнишевський разом зі своїм братом священиком Семеном побудували Миколаївську церкву. Ним також була побудована церква Святої Покрови – в Ромнах. Самарському монастирю він подарував срібну визолочену «шату» на ікону Богоматері. Під час свого ув’язнення пожертвував у Соловецький монастир срібний запрестольний хрест вагою в тринадцять з половиною фунтів, туди ж після звільнення подарував Євангеліє на 2435 крб. Будучи кошовим, послав Єрусалимському патріарху для храму Гроба Господнього багаті церковні сполуки. І це ще не все меценатство легендарного козака П. І. Калнишевського.
Багата була Роменська земля своїми меценатами. Ітллінський Андрій Якович (1758-1827 рр.), дворянин, народився в Ромнах. Посол Росії в Італії та Туреччині. Заповів свої грошові вклади Київській духовній академії. Маркевичі – дворянський рід на Роменщині. Виділяли гроші на будівництво Святодухівського собору в Ромнах у 1730-1740 рр. Огнєв Іван Дмитрович (1776-1852 рр.). Народився в родині священика. Помер у Ромнах. У 1843 р. переїхав у м. Ромни і утримував на власні гроші драматичний театр. Полетика Василь Григорович (1765-1845 рр.), дворянин Роменського повіту, предводитель роменського дворянства. На свої гроші побудував перший у Ромнах театр і Роменський богоугодний заклад (нині спец. психлікарня). Литвиненко Мойсей Мойсейович (1821-1878 рр.), купець, народився в м. Ромни. Заповів Роменському реальному училищу і жіночій гімназії по 10 тис. карбованців з умовою, щоб на відсотки від цих грошей навчалися в цих закладах діти бідних жителів міста. Також передав на розвиток кожної церкви міста по 2 тис. карбованців і церковному персоналу по 1 тис. карбованців. Мазаракі Володимир Іванович (1832-1887рр.), дворянин Роменського повіту, генерал-майор. На власні гроші збудував церкву в м.Нальчик. Мазаракі Сергій Аркадійович (1829-1913рр.), дворянин Роменського повіту, археолог, художник. На власні гроші організовував археологічні розкопки на Роменщині. Фінансово підтримував проект будівництва залізниці в м. Ромни. Матеріально підтримував молодого скульптора Івана Кавалерідзе, коли той навчався в Києві. Навроцький Григорій Миколайович (1833-1907рр.) – дворянин Роменського повіту, депутат Державної Думи Росії, предводитель дворянства Роменського повіту, голова піклувальної ради Роменської жіночої гімназії. Матеріально підтримував проект будівництва залізниці в м. Ромни. Безпальчев Федір Васильович (1824-1897), дворянин, жив у Перехрестівці, предводитель дворянства Роменського повіту, благодійник Роменської жіночої гімназії, почесний попечитель Роменського реального училища. Терновці, купецький роменський рід; у 1840-х роках збудували за свій рахунок вулицю в Ромнах, яка стала називатися Тернівською (нині Руденка). Побудували нове дерев’яне приміщення міської думи, підтримували її матеріально. Вашкевич Григорій Станіславович (1837-1923), дворянин, народився в Ромнах. На власні кошти побудував школу в с. Москалівка. Матеріально підтримував народні училища в с. Артюхівка, с. Глинськ, керамічну школу в Глинську. Матеріально підтримував будівництво пам’ятника Т. Г. Шевченку в Ромнах у 1918 р. Матеріально сприяв археологічним дослідженням Миколи Макаренка на Роменщині. Вікашевич Андрій Іванович (1858-1922), дворянин, народився в Ромнах. Побудував у Ромнах театр і утримував його на свої кошти. Матеріально підтримував студентів із бідних дворянських роменських сімей. Терновець Леонтій Степанович (1821-1906), купець, народився в Ромнах, директор Роменського громадського банку. Надавав грошову допомогу церквам міста, заповів своє майно і кошти м. Ромни. Роменський художник Шевченко і роменські залізничники, купець Симонов надали свої грошові кошти на пам’ятник Т. Г. Шевченку в Ромнах у 1918 р.
Ці та інші факти, без жодного сумніву, є відображенням тієї моральної й духовної оцінки благодійності в українському суспільстві, яка бере свій початок із давніх традицій. Недарма в одній із давніх колядок народ засуджував відмову робити благодійні пожертвування. З середини ХІХ ст. в підприємницькому середовищі почали складатися певні психологічні стереотипи й поведінка стосовно пожертвувань на суспільні потреби. Участь у благодійній діяльності купців і промисловців набула форми престижної соціальної поведінки. Ілюстрацією глибокого розуміння необхідності дбати про суспільні інтереси можуть бути слова ізраїльського підприємця, Бродського, батька відомих промисловців, фінансистів і меценатів Лазаря та Лева, який при кожній добровільній пожертві підкреслював: «Я даю, не тому, що мені хочеться давати, а тому, що я розумію, що треба й необхідно давати ».
Заможні громадяни, серед яких виділялися родини Терещенків, Харитоненка, Бродських, Дегтярьових, Попових, Семиренка, Демидових, І.І. Фундуклея, Г.П. Галагана та ін., протягом другої половини XIX – початку XX ст. заснували на власні кошти лікарні, будинки для людей похилого віку, гімназії, училища, дитячі садки, будували церкви, фінансували роботу культурно – громадських закладів. Чимало заможних громадян різних станів, серед яких особливо виділялися підприємці, дбали про добробут співвітчизників, де вони народилися або проживають.
Яскравим прикладом у цьому плані була діяльність родин промисловців і землевласників Терещенка й Харитоненка, які жертвували на потреби суспільства мільйони карбованців. Перш за все, це стосувалося міст, де вони виросли, це Глухів та Суми. На Україні серед підприємців почесне місце також належить членам родин Семиренка, Ханенка, О.М. Полю, Г.Г. Маразлі та інших, які своєю меценатською і особливо колекційною діяльністю збирали по крихтах свої колекції, сприяли збереженню шедеврів мистецтва для наступних поколінь. Їх руками були створені музеї, галереї і бібліотеки, які ще за їх життя стали загальним надбанням. Також вони матеріально підтримували і стимулювали подальшу творчу діяльність художників, літераторів, музикантів.
Благодійність – невід’ємна частина людського буття, яка базується на загальнолюдських цінностях. Саме моральна необхідність допомоги тим, хто її потребує, підкріплена постулатами християнської віри, часто була основною умовою доброчинності.
У нашому сучасному суспільстві теж з’являється смак до благодійності. Широко відомі такі благодійні організації як «Відродження», «Фонд допомоги розвитку мистецтв», «Фонд імені Андрія Первозванного», різного роду земляцтва (Пітерське, Київське, Роменське та ін.)
Однак підприємців, які систематично вкладають кошти в добродійність, сьогодні могло бути набагато більше, якби … це було вигідно. Так, від будь-якої діяльності людина повинна отримувати як задоволення, так і матеріальну вигоду. У всьому світі для розвитку меценатства створені сприятливі умови. Для бізнесу вигідно вкладати кошти в добродійність, особливо в освіту і культуру, тому що це може зменшити кількість оплачуваних податків, або навіть взагалі звільнить їх від виплат.
Для відродження духу меценатства треба докласти ще дуже багато зусиль. У минулому існували як моральні, так і прагматичні умови благодійності: можливість отримати громадське визнання, державні чини, нагороди, привілеї і т.д. Потрібен був би, певно, при Президентові України, координатор, який завідував би подібними закладами (лікарнями, будинками для людей похилого віку, інтернатами, школами і т.д.), збирав би і облікував кошти на благодійні заходи. Час для цього в Україні прийшов. Як і для вироблення стратегії і тактики системи меценатства та благодійництва в державі.
Меценатство – це міст єднання суспільства, фундамент якого закладено ще Володимиром Великим. Тому цим традиціям належить не тільки сьогодення, а й майбутнє.

МЕЦЕНАТИ І ДОБРОТВОРЦІ РОМЕНЩИНИ:
Голова Роменського районної Ради – Біловол О.В. Заступник голови райдержадміністраціі – Стрижко М.І. Керівник апарату райдержадміністраціі – Даценко О.М. Міський голова – Помаран П.І. Начальник Роменської МДПІ – Гончаренко В.Л. Генеральний директор тов. «Роменська» гардинно – тюлева фабрика «ЛТД» – Лакиза О.В. Депутат обласної Ради, генеральний директор «Об’єднання» Ромни – кондитер – Саєнко О.І. Директор ДП ДАК «Хліб України» Роменського комбінату хлібопродуктів – Рішняк А.М. Голова Роменського земляцтва – Рішняк І.М. Директор ТОВ «Ганг-Д» – Негреба Г.П. Генеральний директор ТОВ «Керамейя» – Телющенко І.Ф. Директор акціонерного товариства «СБК» – Марюха В.І. Директор ДСУ-29 – Любченко В.П. ПП – Хорошаєва Н.М. ПП – Покотило А.Ф. ПП «Оригінал»-Кавеліч В.М. Юридичне агентство економічного розвитку ПП «Перспектива» – Стрельченко В.П. Директор ТОВ «Техно-маш-сервіс» – Демченко С.М.Директор готельного комплексу «Флоріана» – Бєляєва І.А. Начальник МК ДСУ-13 – Леонов В.М. Голов. лікар Першої обласної спец. лікарні – Кравчук П.М. Директор управління УЕГХ – Сидоренко М.П. ПП – Чубенко І.Л. Директор цегельного заводу с. Лучки – Башта М.Ю. ПП – Манько М.М. Генеральний директор ТОВ «Агропромбут» – Саєнко В.В. Директор «Київська Русь» – Микитченко В.В. Директор «Племстанціі» – Богомол І.Я. ПП – Богута В.В. Полтавське тампонажне управління – Михно Ю.П. Директор «Агроліс» – Рябко С.В. Директор «Пивзаводу» – Тритяк П.М. ПП – Бочок С.І. ПП – Танчик П.Д. Керуючий АНІБ «УкрСиббанк» Сумського територіального управління ЦРД — Римарчук Д.В. Начальник відділення № 56 СУ ЦРД-Педіч І.В. Директор ТОВ «Агрофармахім» Сумське представництво – Ромашкан І.В. Керуючий СФ ТОВ «Укрпромбанк» – Єлізаров С.В. Начальник Роменського відділення СФ ТОВ «Укрпромбанк» – Олійник Т.Ф. Начальник СФ ВАТ АБ «Укргазбанк» відділення № 1 – Колесник Л.А. Президент асоціації підприємців торгівлі Санкт-Петербурга, почесний голова Роменського земляцтва в Санкт – Петербурзі – Зеленський В.А. Директор фірми ПП «Тандем» – Вовченко Ю.В. Голова правління ВАТ «Геотехніка» – Чаус Л.І. Директор ПП «Пульс» – Гончаренко М.М. Начальник ГТЦ ССК – Орел І.А. Директор ТРК КТ «Ідеал» – Самойленко А.В. Директор ДП БМП «РомниПромпобут» – Северин С.Ф. Директор ПП «Пам’ять» – Жменька В.А. ПП – Проскурня Л.І. ПП – Ганзя О.Б. ПП – Никитенко А.В. ПП – Губар В.А. Директор ТОВ «Кондор» – Дмитренко В.І. Директор торгової бази «Торгсервіс» – Савицький В.В. ПП – Тернов В.В. Директор ПП «Консультант» – Журенко Ю.І.
PS. Саме поняття богатий, багатий здавна означало – багатий Богом. І мало на увазі відсутність різного порочного марнославства – витрачати гроші на яхти, казино, жінок і т.д. Справжні меценати сьогодні – це люди, що ввібрали в себе всі кращі риси попередників: добропорядність, совісність, світську гідність і честь, люди з розумінням чужих проблем, ніби своїх.
Ці люди повністю і невтомно усвідомлюють свою причетність і корисність, постійно тримають щедру руку на пульсі громадського та культурного життя свого міста, краю, твердо вірять у світлий завтрашній день і в те, що їх скромний безкорисливий внесок увіллється в повноводну річку істинної благодійності.
Готуючи цей матеріал, автор не хотів би, щоб у читача виникло хибна, або, тим більше, міфічна, думка про суть питання. Використовуючи документальні джерела, автор переслідував одну-єдину і благородну мету, щоб усі вище перелічені імена тих, що ввійшли в історію були б тим позитивним прикладом для теперішніх та майбутніх поколінь, який не тільки б виховував усіх нас, а й сприяв можливості побачити в їх благодійному акті всі кращі якості, напрацьовані людством у минулому.
Хочеться вірити, що не за горами той день, коли і в нашому місті буде створений такий необхідний, особливо для людей творчості, фонд мистецтва, який очолить людина гідна, котра із власного досвіду знає цьому величезну ціну.
Низький уклін усім їм – істинним благодійникам – Благо Творящим. Всі вони вносять посильний внесок у розвиток культури нашого міста. Першим завжди важче, але тим і почесніше.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *