Серед видатних наших земляків минулого особливу увагу привертає постать Івана Олексійовича Курилова, бо був він, на наш погляд, звичайною і разом з тим – незвичайною людиною.
Звичайною – бо як і багато хто з роменців того часу трохи навчався у школі, але, не закінчивши її, у підлітковому віці став працювати писарчуком у міській думі, а з роками – там же бухгалтером. Як і інші містяни був віруючим. Кілька років служив старостою Святодухівського собору. У своєму житті зазнав нестатків і злиднів, бо після невдалої спроби зайнятися, як зараз кажуть, «бізнесом», змушений був продати не лише свічковий заводик, а й – хату, де жила сім’я. Доводилося нелегко трудитися, щоб якось її утримувати.
Та було в цього скромного чоловіка захоплення, яке з часом переросло в напружену краєзнавчу працю, підсумком якої стали його книги «Роменська старовина», що вийшла друком у 1898 році, а також «Історико-статистичний опис Святодухівського собору».
І в цьому – неординарність особистості Івана Курилова. Впродовж багатьох років збирав він матеріали з історії нашого древнього Ромна: вивчав літописи, наукові матеріали, архівні справи, збирав перекази і легенди нашого краю, записував розповіді старожилів про окремі події у нашому місті та про деяких його жителів.
Саме тому його «Роменська старовина» становить інтерес не тільки для краєзнавців, істориків, а й для звичайних роменців. Це – не художній твір, але деякі персонажі його – ніби живі люди (І.С.Терновець та ін.). А як цікаво описано свято з приводу відкриття залізниці! Ось уже скоро півтора століття, як кілька поколінь наших краян їздять потягами по Україні і за її межі, а багато хто з них не знає, що цим благом цивілізації вони зобов’язані Григорію Миколайовичу Навроцькому. Саме завдяки його багаторічним зусиллям було одержано дозвіл на прокладання залізничної колії через наше місто, за що він і одержав звання почесного громадянина.
Книга Івана Курилова «Роменська старовина» є незамінним посібником не тільки для краєзнавців, а й для педагогів, бо вона допоможе виховувати у дітей, молоді любов до свого міста, прагнення до збереження його краси. Щоправда, іноді ми можемо і не погодитися з автором щодо оцінки деяких історичних подій, особистостей (наприклад, постать гетьмана І.Мазепи), але, будьмо справедливі: таким було тоді трактування українських подій, пов’язаних з російсько-шведською війною і чи міг Іван Курилов – син свого часу – написати інакше? Великодушно пробачимо авторові і деякі неточності та помилки, які проте вирішального значення не мають. Попри все це ми завдячуємо йому тим, що він дав нам цінні відомості про життя нашого міста у ХVII – XIXст., про його громадян. Поряд з цим уважний читач обов’язково натрапить на місця у книзі з описами тодішніх порядків у місті, які актуальні і на сьогодні.
Минуло вже 100 років, як відійшов у вічність літописець нашого краю Іван Курилов.
Тому з ініціативи редактора літературно-історичного альманаху «Ромен» Віктора Івановича Клєйніха та за підтримки громадськості міста і району було організовано відзначення цієї дати. Окрім публікацій у місцевій пресі про особистість Курилова та його заслуги перед роменцями, стараннями ковалів-художників братів Андрія та Павла Тимошенків на замовлення того ж Клєйніха В.І. було виготовлено гарний металевий хрест та надгробок, а майстром Миколою Гриценком зроблено портрет Курилову на мармурі – і в такий спосіб поновлено місце захоронення славного краєзнавця. А 19 листопада біля його могили, що на території Святодухівського собору, його пом’янули добрим словом представники церкви та громадськості.
Дякую Вам!