Роме́нцям
Ми живемо, перегортаємо історії сторінку.
Сприймаємо її, як ту розбе́щену, примхли́ву жінку…
Погоджуємося чи ні –
Що світу тільки лиш в вікні?
Чи вгору сходинки чи вниз ведуть…
Когось-бо тягнуть, хтось – самі ідуть.
Але, якщо осту́пишся чи посковзне́шся;
Чи чуєш кулі свист та не пригнешся…
Хоч так, хоч сяк: лиш час.., він відповість.., пото́му.
А кожний з нас, дола́ючи душевну втому
(Хто має цінності моральні, чи духовні..,
І при́страсті свої не ка́же зовні)
Зали́шить по собі якийсь-то слід…
Хтось битиметься «рибою об лід».
А хтось про те, що буде, віщува́тиме…
Хто «за́днім розумом» – таке і матиме.
Мені ж, щоб Бога не гнівити…
Розумний хто.., талановитий,
Не поспішай в обіймах часу задихну́тися.
Не стій на повний зріст, щоб не зігнутися
Під непоси́льним тягаре́м.
Бо «хтось» колись назвався вже «каменяре́м».
Квітень, 2017р.