Валентина Єфремова з видатними земляками

КОЛИ Я ЗГАДУЮ РІДНИЙ РОМЕН…

Де б ти не жив, чим би не займався, а спогади про рідне місто, де ти народився, створюють дивовижну хвилю тепла й любові. Місто Ромен – це історична сага, наповнена вагомими подіями, приємними спогадами, а земляцьке почуття надає наснаги для діяльності і прагнення бути корисним. Не все складається як задумано, інколи людський фактор та брак фінансів не дає можливості повномасштабно реалізувати корисні для мешканців проекти.
Прикордонний козацький милий серцю край має свої особливості для формування відданих державі людей, серед яких Петро Калнишевський, Микола Макаренко, Іван Кавалерідзе, Євген Адамцевич та багато інших патріотів. Цілі покоління заможних родин підтримували розвиток міста фінансово, сприяли будівництву храмів, розвитку народного господарства, промисловості, освіти, культури. Кожна епоха народжувала своїх Прометеїв, які збагачували наш край у різних галузях, а їхня самовідданість та любов до рідного краю перейшла нам у спадок для активної сучасної громадської діяльності.
Я народилася у 1947 році в Ромнах у будинку по вулиці О.Пушкіна, поруч із домом, де жила родина І.Кавалерідзе. А у дворі був особливий храм – приватна художня студія, якою керувала художниця від Бога – Ліна Семенівна Бреус. Все, що закладене в мені: прагнення знань, творчі здібності, прагнення бути корисною суспільству – було прищеплене в школі №2 ім. А.Йоффе. Є ще важливий фактор. Почуття відповідальності перед державою, заповітом Шевченка були пріоритетними в нашій родині і передавалося від прадідів, коріння яких бере початок із Смілого, Хмелова, хутора Заклимок Роменського району. Після сьомої склянки чаю, прадід діставав Біблію і хата перетворювалася у читальну залу, куди приходили односельці послухати слово Боже, або у канцелярію, де складалися листи, звернення та різні документи.
Але особлива подяка моїй мамі Раїсі Степанівні, яка своїм ставленням до роботи та громадських справ, завжди була для мене прикладом. Мало хто з роменців пам’ятає, що за високі показники у праці, мамі (завідуючій ательє мод) було урочисто вручене на вічне збереження оксамитовий прапор, який вона завжди з гордістю носила на демонстраціях. Відпусток вона не використовувала, а по неділях створювала виїзні бригади на ферми та лани, щоб на місці пошити одяг жінкам.
Історію творять люди, знакові події починають лідери, активісти формують проекти та консолідують суспільство для позитивного розвитку. Мабуть, тому створення Роменського земляцтва в часи проголошення Незалежності України мало для нас таке вагоме значення. І ось в цьому році ми відзначаємо 20-річчя нашої діяльності, яка стала надійною гаванню для тих, хто проживає у Ромнах, і тих, хто розлетівся по білому світу у пошуках кращої долі. Згадуючи минуле, диву даюся, як ми встигали робити широкомасштабні проекти без коштів, власного транспорту, цілком на доброчинних засадах та ентузіазмі. Головою «Роменського земляцтва» був І.М.Рішняк, який був ініціатором вагомих заходів, спрямованих на підтримку земляків. Він відчував і миттєво відгукувався на потреби людей, а поруч були відповідальні колеги, друзі, як В.Соболевський, завзяті роменці – Ф.Одягайло (1938-2019), О.Малко (1944-2019), О.Ющенко (1917-2008), Ю.Вітренко, М.Степко, А.Рішняк, Д.Кулиняк (1948-2016), Д.Макаренко (1925-2008), Ю.Кухарчук та ін. Також нам допомагали Київська організація Національної спілки художників України, Український фонд культури, Музей-майстерня І.Кавалерідзе, Федерація миру, Федерація жінок за мир у всьому світі. У тісному партнерстві ми вирішували вагомі питання з медицини, освіти, підтримки учнівської молоді, культурно-мистецького напряму, знайшли роменчан за кордоном.
В силу своєї професії, оскільки я за фахом мистецтвознавець, мені було доручена ділянка опікування місцевими художниками. Мама цим дуже пишалася, бо з дитинства направляла мої інтереси до мистецтва, постійно давала мені поради, як підтримувати людей. Вона багатьох земляків знала, особливо місцеві таланти, і раділа, коли я розповідала про земляцькі справи, проекти, зустрічі.
Наше перше глибоке знайомство з художниками відбулося у дворі місцевого Краєзнавчого музею, куди митці привезли свої картини для майбутнього проекту «З любов’ю в серці». Виставка добре попрацювала по Роменському району під час передвиборчої кампанії на підтримку кандидата в депутати Верховної Ради України ІМ.Рішняка, потім побувала в Києві у Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе. Ми єдналися через творчі проекти, а про Роменські таланти дізналося чимало шанувальників образотворчого мистецтва не тільки на Сумщині, а й в столиці України. Було навіть створене об’єднання художників «Роменська палітра» для подальшої популяризації місцевих талантів. Так почалася наша плідна діяльність, яка продовжується сьогодні у співпраці з «Сумським земляцтвом у місті Києві».
Неймовірно хотілося розповісти про таланти рідного краю широкому загалу. Почалася дослідницька праця, яка тривала понад шість напружених років і завершилася випуском книги «Культурно-мистецька спадщина Сумщини», куди увійшло понад 500 біографій митців, і де значна її частина була присвячена Ромнам. Завдяки налагодженню зв’язків з районними відділами культури, музеями, краєзнавцями, ми змогли створити своєрідний літопис про видатних митців Сумщини. Але все було не просто, довелося виборювати визнання фахівцями наших видатних земляків М.О. Макаренка (1877-1938), навіть І.П.Кавалерідзе (1878-1978), бо обидва були під грифом небезпечних для комуністичної влади активістів. Ми терпляче витримували усі переписки, вмовляння, влаштування виставок спочатку майже у напівпорожніх приміщеннях. Влада демонструвала свою байдужість до наших пропозицій, або ще гірше – відволікала пустими обіцянками, конкретно це стосується створення Художньої галереї ім. І.Кавалерідзе, про яку мріяв наш знаний земляк. Також свої побажання про місцеву художню галерею висловлював І.Цюпка, який при зустрічах називав її «Малою Третьяковкою», чекали її відкриття й М.Самохін, В.Зосенко…
Земляцтво приділяло чимало уваги мистецьким проектам, які ми влаштовували спочатку в Києві, потім у Ромнах, возили по Сумській області. З вдячністю згадую, як М.Помаран у 2005 році урочисто відкрив Художню галерею ім. Івана Кавалерідзе при місцевому Будинку культури, з надією, що це тимчасовий притулок, поки не знайдеться пристойне приміщення. Виставкову залу навіть освятили, створили фонди з подарованих картин, книг, дисків, документів, особистих речей І.Кавалерідзе. За підтримки місцевих талантів, почалися постійні виставки в галереї, основою якої стала колекція картин, передана моєю родиною у подарунок місту.
Ми ініціювали екскурсії шкільної молоді до Києва, де вони побували на святкових концертах, давали інтерв’ю по телебаченню та радіо, висвітлювали події у пресі. Щоб привернути увагу до М.Макаренка, організовували селфі для учнівської молоді у місцевому краєзнавчому музеї біля стендів, присвячених нашому знаному земляку, конкурси екслібрисів, малюнків. Зібрали кошти для встановлення меморіальної дошки Макаренку у Москалівці. Привозили зі столиці виставки хусток, щоб прищепити пошану до народної творчості, обрядів та традицій українського народу. Відвідували доньку І.Кавалерідзе Євгенію Іванівну, привозили їй матеріальну підтримку, навіть сприяли фінансово ремонту квартири. Потім, коли вона відійшла в інший світ, Грузинське земляцтво встановило їй пам’ятник, автором якого був Малхаз Буджиашвілі.
Були влаштовані пленери міжнародного рівня як «Історія і сучасність», «Міст дружби», щоб через творчість якомога більший загал дізнався про місцевих патріотів. Буклети та каталоги розлетілися у Китай, Корею, Молдову, Росію, Грузію разом з учасниками пленеру. Земляки сприяли відкриттю у школі-колегіумі імені П.Калнишевського меморіальної галереї художника І.Цюпки. Загальноосвітній школі ім. А.Йоффе було подаровано колекцію картин та книг В.Єфремової для оформлення кабінетів естетики, а художню студію назвали ім’ям місцевої художниці Л.Бреус. О.Шугай подарував центральній бібліотеці свою раритетну колекцію книг. Для майбутньої художньої галереї передані друковані стенди з творами Кавалерідзе, копії документів з фондів Музею-майстерні його імені в Києві.
Про місцеві таланти було оприлюднено чимало статей у провідній пресі України, на сторінках журналу «Справи сімейні», висвітлено події в інтернеті. На День матері ініціювали поїздки жінок-активісток до столиці, декілька були номіновані почесними нагородами «Жінка року» – О.Ластівка, Л.Пасевіна, Т.Лісненко. Сприяли організації телемостів з Нью-Йорком, побачилися та розмовляли по скайпу з пані Дариною – донькою Леоніда Полтави. Завдяки такому подвижництву у Музей української діаспори в Києві було передано артефакти з родинного архіву Леоніда Полтави та створено експозицію, присвячену нашому славетному земляку.
На місцеві свята, ювілейні заходи завжди із столиці приїжджала делегація роменців, щоб відзначити історичну подію разом із земляками. Кожний такий захід, особливо «День міста», «Калнишева рада», день народження І. Кавалерідзе – не тільки зближував наші стосунки, а й сприяв збереженню пам’яті про рідний край.
Завдяки ініціативі І. М. Рішняка у Києві встановлено та освячено у 2018 році пам’ятник П.І.Калнишевському. А перший монумент Т. Шевченку, створений І. Кавалерідзе, перевезений із Ромен до Києва і встановлений на Андріївському узвозі ще у 2002 році. Порушили клопотання про надання площі у Ромнах імені українського Мікеланджело. Чимало зусиль доклав
Ю. Вітренко для вшанування пам’яті Гречаного, спортивну школу назвали його ім’ям, встановили бюст. Чимало допомоги було надано землякам для підтримки здоров’я. Це не просто акції від Роменського земляцтва, а неймовірно складні проекти, які підтверджують щире бажання земляків бути корисними своєму рідному краю.
Про місцеві таланти було оприлюднено чимало статей у провідній пресі України, висвітлено події у соціальних мережах та на сторінці сайту «Сумське земляцтво». Незважаючи на організаційні та фінансові труднощі, завдяки таким активістам як Ф.Одягайло (1932-2019), М.Самохін (1943-2009), О.Малко (1944-2019), В.Стрельченко, Л.Пасевіна, Н.Карпенко, В.Клейніх, Л.Скрипка, Т.Охотник, Г.Дорофеєва та ін. нам все ж вдавалося втілювати проекти у життя.
Так роменська учнівська молодь змогла продемонструвати свої таланти у Києві, взяти участь у Всеукраїнських конкурсах «Нові імена України», земляцькому конкурсі малюнка «Сумщино, любове моя!». Ми пишаємося влаштованими персональними виставками роменських художників у столиці: І.Цюпки, О.Северина, М.Троценка, І.Роженка, М.Самохіна, Н.Полуян-Внукової, проектом, що присвячений пам’яті Л.Бреус, який відбувся у Музеї-майстерні І.Кавалерідзе.
Імена останнього отамана Запорізької Січі П.Калнишевського, видатного художника І.Кавалерідзе та патріота М.Макаренка звучали у доповідях В.Єфремової на Міжнародних наукових конференціях, у Київській православній богословській академії. Життєвий шлях вірних синів України був відображений темами: «Петро Калнишевський на сторожі духовності», «Час віддати належну шану» та «Його монументами говорить держава».
За двадцять років ми намагалися створити ланцюжок єднання людей, історії, сучасних подій нашої рідної малої батьківщини. Історію творять люди, знакові події починають лідери, активісти формують проекти та консолідують суспільство для позитивного розвитку. Тому важливо нагадати про місцевих меценатів та благодійників, які створили підґрунтя для подальшого розквіту Ромен та створення його іміджу. Такі родини, як Полетики, Вишневецькі, Терновецькі, Маркевичі, Вашкевичі є прикладом для наслідування і гордістю за свій край.
Як каже Віктор Клейніх, ми «пишемо по полотну життя свою історію, не шкодуючи фарб…». Мабуть, тому, я зберігаю, як дорогоцінну перлину, книгу роменського краєзнавця Івана Курилова «Роменська старовина» і черпаю з неї дорогоцінну інформацію про щедрих та безмежно відданих Україні наших пращурів. Саме від них ми отримали у спадок прагнення безкорисного служіння державі.
Діяльність нашого громадського об’єднання продовжується з єдиним бажанням бути корисними людям рідного міста. Цю думку підтверджують наші активісти М.Степко, Ю.Вітренко, Ю.Кухарчук, В.Шталтовний, В.Федько, О.Шугай, Л.Семенова, В.Андрєєва, В.Бугрим, В.Пархоменко, В.Яценко та багато інших. Ми єднаємося, щоб допомагати один одному, зберігати нашу історію, сприяти сучасному розвитку духовності, мистецтву, культурі взагалі.
Закінчую частину спогадів крилатим висловом з вірша мого улюбленого Роменського поета Андрія Кубаха:

Ми поклик роду чуємо здалеку,
як відблиск із прозорості криниць.
І пролечу крізь терни й непогоди
До джерела, з якого пив колись.

Валентина ЄФРЕМОВА,
землячка, випускниця ЗОШ ім.А.Йоффе №2, заслужений працівник культури України.

(Фото з архіву Єфремової)

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *