На пенсію наша колега зібралась.
Усі їй бажають життя без турбот,
А в неї струна у душі обірвалась –
Важкий він – останній в житті поворот.
Про пенсію знаєш, а інколи й мрієш,
А прийде – здається, зненацька зовсім.
Сама не помітиш, як швидко сивієш,
Хоч в очі давно це вже „кинулось” всім.
Колего моя! Вам не віриться. Знаю,
Що завтра у школі дзвінок не для Вас,
Не Вас традиційно на вроці вітають,
Ледь двері Ви звично відкриєте в клас.
Та першу учительку всі пам’ятають,
Відомо це нам не з народних казок.
А нову ще Вашим ім’ям називають
І мріють, щоб знов Ви прийшли на урок.
Бо Ви не одно покоління навчили
Тепла додавати й душею горіть,
І радощі множить, і горе ділити,
Жорстокість відняти й прощати уміть.
Ви сіяли вічне, і з ними воно.
У кожній душі колоском дозріва,
Хоч різні усі. Та кому що дано.
А Вам від людей і пошана й хвала.