Чорнобильська АЕС

Дзвони Чорнобилю

Дорога, дорожка, дорога моя…

Отцу Михаилу посвящается.
Дорога, дорожка,
Дорога моя!
Далекие страны,
Родные края!
Верстою встречали,
Манили меня,
И горькой, и сладкой
Печалью звеня.
Я видел Амура
Широкий простор
И тундры безбрежной
Цветущий ковер.
Балтийские зори
Когда-то встречал,
И в белые ночи
Я их провожал.
Дорога-дорожка
Так не дорога.
О Русь, ты прекрасна,
Светла, широка!
В сибирский мороз
И в донскую жару
Так щедро дарила
Свою красоту.
Теперь вспоминаю
Далекий рассвет,
Как звезды целуют
Вночи лунный свет,
Как морем сверкает
Поющий ковыль,
Как берег ласкает
Тихонько прилив,
Как чайки ликуют
С бегущей волной,
Как шепчется с ночью
Янтарный прибой,
Как вьюга рыдает
Суровой зимой,
Как снежные тучи
Плывут над землей.
Дорога, дорожка,
Дорога моя…
Милее всего мне
Родные края!

Дзвони Чорнобилю

Нема печалі гіршої, ніж та,
Коли твої брати і сестри поруч гинуть
Від бурі, лиха і війни.
(П. Акімов)

Бринить струна так гірко-гірко,
І хвиля туги спогад розлива.
Стоїть, як монумент, Чорнобиль,
Для нас жахливим часом ожива.
І плаче краплями скорботи,
На цілий світ тривожний дзвін здійма,
Покинутий не для роботи –
Журбою трави рідні полива.
То горе неньки України,
Її забуте світле майбуття,
Де розпустила нічка коси,
Куди немає щастю вороття.
Там вітер зорі зустрічає,
І тиша у полоні вічнім спить,
Мов загубила квітку мрії,
І темряви сумна крокує мить.
Спливає час – ще дужче біль і дзвони
Доносять нам скорботи голоси.
Навіщо атом будувати,
Губити рідні землі та ліси?
Дзвенить і плаче наш Чорнобиль,
У кожнім серці болем ожива,
Щоб не забули імена героїв,
І людям подароване життя!

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *