Таких, як він, називають диваками. Непосидючий і допитливий, краєзнавець і книголюб, художник-аматор, шанувальник літературної спадщини Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, патріот України і свого рідного краю Феодосій Іванович Сахно усе життя шукав історичної правди. А це, зважте, нелегко. Особливо в роки тоталітарного режиму.
…Літ тридцять тому на багатолюдному базарі містечка Сміле, що в сусідньому Роменському районі, де й народився у травні 1918 року Феодосій Іванович, можна було побачити чоловіка вже в літах біля великої картини, на якій було зображене це давнє містечко з усіма його розкішними п`ятьма церквами, знищеними комуністичною владою. Навколо картини юрмилися люди, а чоловік весь час захоплено розповідав присутнім історію містечка, духовних святинь.Та коли хтось намагався купити ту картину, викладаючи навіть солідну суму, відповідь оповідача була короткою: «Не продається».
– Так для чого ж ви тоді її на базар принесли?
– А щоб люди дивилися на цю красу, бачили, яке наше Сміле було гарним за козаччини та історію його знали.
– Дивак!
Цим диваком саме і був, як ви вже здогадались, Ф.І.Сахно – сподвижник і послідовний борець за національне відродження України.
Автору цих рядків теж пощастило спілкуватися з Феодосієм Івановичем. Влітку 1985 року до місцевої студії Недригайлівського радіомовлення, де я на той час був редактором, завітав немолодий чоловік. Назвав себе.
– Сьогодні в готелі чув вашу радіопередачу. В цілому добре. Але чомусь позивні у вас з російського романсу. А не краще було б, аби щось своє, притаманне Недригайлівщині звучало, – такий вердикт виніс мій гість.
До цього про Ф.І.Сахна я знав лише з доброзичливих і палких розповідей моїх старших колег – З.Ф.Даниленко та В.Я.Стецюри.
Тут же Феодосій Іванович за¬пропонував конкретний варіант.
– А ви запишіть мелодію «Недригайлівського вальсу», він звучить добре.
Я, відверто кажучи, не те, що слухав десь цей твір, а й не знав про нього. Про це й повідав своєму гостю.
– Не біда, – з молодецьким запалом мовив він на те. – У мене слова є надруковані, а мелодію відтворить мій давній знайомий Михайло Пилипенко, який працює в дитячому садочку музкерівником.
Михайло Макарович – теж фронтовик- був дуже радий приходу свого товариша. Через кілька хвилин я вже записував на магнітофонну стрічку «Недригайлівський вальс». Як виявилося пізніше, слова його належали Сахну, а на мелодію поклав їх ще в 1962 році М.М.Пилипенко, родом з Білоярського.
Через годину-другу, після душевної розмови гість покинув радіостудію, а я почав готувати матеріали до радіоефіру. Через день черговий випуск «Говорить Недригайлів» вийшов з новими позивними. А ще через 3-4 години я вже стояв на «коврику» партійного функціонера родом з Краснопільщини, який займав високу посаду в райкомівській єпархії.
– Ти щоб мне больше этого не крутил, – не то по-українськи, не то на російській мові повчав він мене. – Это не годится, – такий вердикт виніс він, якому було чуже, що на російській мові, що наше – недригайлівське.
А ще через день до мене завітав працівник органів держбезпеки Віктор Карабут. Розпитував про мого недавнього гостя і порадив мені більше не приймати і не дружити з «націоналістом».
Відтоді минуло майже три десятиліття. «Недригайлівський вальс» зберігається у нашому краєзнавчому музеї, який завдяки допомозі місцевої влади, зокрема голови райдержадміністрації О.І.Корєнєва, начальника управління культури і туризму Сумської ОДА О.П.Мельник, місцевим патріотам і меценатам, вдалося відкрити вже при Незалежній Україні.
Прикро, що заповітна мрія Феодосія Івановича про Незалежну Україну збулася вже після того, коли він покинув цей світ. Його не стало в грудні 1988 року.
Ф.І. Сахно невтомно популяризував ім`я і творчість Великого Кобзаря, мав пряме відношення до спорудження йому кількох пам`ятників. В тому числі і в Недригайлові, про це розповів письменник-земляк І.М. Власенко у своїй новій книзі.
А ще одним вірним товаришем і однодумцем у Феодосія Івановича був письменник Д.І. Кулиняк.
– Ми дружили з ним з 1986 року. Тільки я можу сказати, скільки різного «самвидаву», яким я його постачав, передрукував він на своїй старенькій друкарській машинці «Ремінгтон», виготовленій ще на початку минулого століття. Десятки примірників робіт Івана Дзюби, Михайла Брайчевського, Олександра Солженіцина та інших розповсюдили ми з ним між людьми, – розпо¬відає Данило Іванович у передмові до книги «Історія Смілого», яка видана завдяки йому.
У 1963 році (коли вже Недригайлівського району не існувало) сумський скульптор Яків Красножон, з яким товаришував Ф.І.Сахно, подарував йому погруддя Кобзаря. Феодосій Іванович запропонував поставити бюст в центрі Смілого. Але місцева влада розцінила це як небезпечний вияв націоналізму і заборонила, мотивуючи тим, що для пам`ятника немає «підходящого місця». Тоді Феодосій Сахно власноруч спорудив постамент і встановив пам`ятник на батьківському подвір`ї, організував його урочисте відкриття. З часом поруч з`явилися бюсти Лесі Українки, Івана Франка, теж подарованих Яковом Красножоном.
Роменський краєзнавець з багаторічним музейним стажем Г.В. Діброва пригадує, коли вони разом працювали в Роменському краєзнавчому музеї.
– Він, сам живучи на квартирі, взяв і мене туди, познайомив з багатьма відомими людьми, справжніми патріотами України, письменниками, художниками, кобзарями. Серед його друзів завжди багато було молоді.
Неодноразово, будучи в гостях у Феодосія Івановича, Григорій Володимирович у смілівському обійсті зустрічав Миколу Данька, Григорія Майфета, Олексу Ющенка, Йосипа Дудку, Бориса Антоненка-Давидовича, Нестора Кизенка, а часом і зовсім незнайомих людей. Всі вони шанували і поважали смілівського дивака (саме так його називало місцеве начальство і окремі райкомівські «божки»), любили спілкуватися з ним, підтримували морально.
Не одну сторінку присвятив Ф.І .Сахну у журналі «Дніпро» на початку 1963 року очевидець і безпосередній учасник відкриття пам`ятника Т.Г.Шевченку у Недригайлові Б.Антоненко-Давидович . Зокрема про те, що Феодосій Іванович, працюючи у свій час в Недригайлові, став ініціатором і натхненником необхідного руху за створення картотек комуністичного користування приватними книгозбірнями (бібліотеками). Про те починання багато писалося в республіканській і союзній пресі, точилися палкі дискусії, де лунали пристрасні голоси прибічників, але, на жаль,- і перестороги скептиків.
Про наших недригайлівських книголюбів писала московська «Правда». Про те, що «ініціатива недригайлівців заслуговує широкої пропаганди», висловився директор Державної бібліотеки СРСР І.П.Кондаков. «Цей рух став доброю наукою для тих наполоханих перестрахувальників, які у своїй роботі не можуть і досі позбутися заціпеніння, набутого за часів культу Сталіна…», – робив висновок лауреат Шевченківської премії Б.Антоненко-Давидович. У своїх спогадах письменник розповідає, як він із Ф.Сахном подорожували по Недригайлову. Як виявилося, квартира Феодосія Івановича була на тій вулиці, де в свій час Борис гостював у своєї рідної бабусі Олександри на Зарудці (вул.Карла Лібкнехта).
Колишній фронтовик, офіцер контррозвідки, працівник міліції, сільський учитель, небайдужий чоловік Ф.І. Сахно прожив недовго. Але зробив для людей немало.
Іван АБАРОВСЬКИЙ, член Національних Спілок журналістів і краєзнавців України.
***
НЕДРИГАЙЛІВСЬКИЙ ВАЛЬС
Слова Феодосія Сахна
Музика Михайла Пилипенка
Широка долина, діброва зелена,
Блакитна, як стрічка, синіє Сула.
І пісня дівоча пташиною лине
Про рідний наш край і хороші діла.
Над обрієм вранці зоря заясніє,
Усміхнене сонце веселе встає,
А наш Недригайлів росте і міцніє,
Несе Україні він щастя своє.
Бадьорих, вродливих, вітають нас ниви,
Напоєні сонцем, стрічають поля.
Вклоняються колосом ниви-розливи,
Дозріла врожаєм багата земля.
Із Сум і на Київ тут шлях пролягає,
Прослався він краєм, неначе стріла,
Тут постать Тараса людей всіх вітає
І всіх надихає на добрі діла.
Так нумо в майбутнє
шляхи прокладати,
Щоб кожному доля щаслива була!
До праці завзято, і хлопці, й дівчата,
Ми з піснею підем на добрі діла.
Широка долина, діброва зелена,
Блакитна, як стрічка, синіє Сула.
І пісня дівоча пташиною лине
Про рідний наш край і хороші діла.