Ромен та Недригайлів на карті Боплана

ДОСЛІДЖУВАЧ СВОГО РОДУ

Село Комишанка виникло в 20 роках минулого століття на межі двох давніх хуторів Даникового та Сорокалітового. Це нині дещо стирається у пам`яті щодо назв цих населених пунктів, а тоді, так би мовити, на зорі Радянської влади вирішили тодішні її служителі на базі цих двох заможних хуторів утворити спільне господарство. Назви тогочасні рясніли словом «червоний.». Колгосп у селі назвали “Червоний коваль”, у сусідніх Мерках -“Червоний сівач”, в Зеленківці товариство “- Червоний взуттєвик”.
Тож комусь заманулося назвати ті два хутори Комишанкою? Чому саме так? Є дві версії. Неподалік річка Сула, а тому й комишів тут вдосталь. Інша версія – неподалік, кілометрів 8-10, у Лебединському повіті існувало село Комиші. Потім цього села не стало. Згодом ця назва відродилася у нас. Та як би там не було, на сьогодні нашу Комишанку знають не лише в області, а й- за її межами. Славу про неї рознесли самі уродженці цього села. Тут народилися Герой Радянського Союзу В.К.Шаповал, кавалери ордена Леніна І.А. Молибог, М.П.Іванов, голова АТ “Агрофірма “Суми-насіння”, кавалер ордена Святого Архістратига Михаїла, кращий роботодавець України А.І. Заїка, Заслужений журналіст України В.М.Бойко, відповідальний працівник апарату генеральної прокуратури м. Москва В.В.Тютюнник, викладач Донецького держуніверситету економіки і торгівлі І.Д. Заїка та багато інших достойних людей.

Генеалогія нині визнана офіційно одним з напрямків історичної науки. Більш ширша розробка генеалогічних матеріалів історії родів на Україні розпочалося в середині 19 століття. Сімейні архіви в першу чергу з’являлися у заможних родинах, а також у тих, хто хотів сягнути в глибину свого родоводу. Робилися виписки з різних давніх документів – здебільшого церковних, купівлі-продажу, перепису населення. Слід зауважити, що з великою повагою до свого роду ставилися й прості селяни. Родовід їхній хоч і не записувався в окремі книги, але передавався з уст в уста з найменшими дрібницями. Сором бувтому, хто не знав свого роду до п’ятого коліна. Досить пригадати розповіді наших дідів-прадідів. Як не прикро, але за радянської влади цьому перестали приділяти увагу. До того ж, були випадки, коли державні керманичі спонукали дітей відмовлятися від своїх батьків. Сотні тисяч українців ставали “ворогами народу”, куркулями та підкуркульниками, яких переслідували й цькували в суспільстві.
Але, навіть незважаючи на ті негативи, які мали місце протягом десятиліть, не зміліли джерела окремих родоводів. Пам’ять про тих, що жили два чи навіть більше століть тому, бережуть їх нащадки. Взірцем і бездоганним прикладом у цьому є уродженець села Комишанка А.І. Заїка. Йому за шістдесят, але він повний сили і енергії. Отримавши в молоді роки фах агронома, все життя присвятив цій справі. Понад тридцять останніх років очолює колишню насіннєву станцію по багаторічних травах, нині АТ “Агрофірма “Суми-насіння”. Вона відома у багатьох європейських країнах та на Американському континенті. У 2006 році Андрія Івановича було нагороджено почесним знаком “Суспільне визнання”. Крім професійної роботи, він активний громадський діяч. Це на його життєвий досвід, порядність і розуміння завжди спирається голова Недригайлівського земляцтва в м.Суми І.Т.Бойченко, повагу і визнання заслужив він серед своїх друзів, колег.
А ще Андрію Івановичу за десятки років вдалося зібрати свій родовід. Перша документальна згадка про Заїк сягає майже 300 років назад. Є документальні підстави того, що в 30-х роках 18 століття на місці нинішньої Комишанки поселився Заїка Данило. Є припущення, саме від імені Данило й пішла назва Данилів хутір, який добре за¬фіксований на карті середини позаминулого століття. Від¬найдено відомості про двох синів Данила Заїки – Трохима та Івана. У ході генеалогічного дослідження достеменно встановлено те, що родина Трохима Даниловича мала своє продовження, яке триває і нині. Пов`язавши долю з Мотроною Прокопівною (в 1755 році), він стає батьком сімох дітей. По-різному склалися долі Вакули і Феодосії, Миколи та Дарії, Омеляна, Килини, Дарії-молодшої. Вони постають перед нами з глибини майже трьох віків.
– Найбільшою цінністю країни і її суспільства є родина. І саме так має бути, бо традиції, мораль та християнські ідеали бережуться і плекаються у кожному домі, передаючись від покоління до покоління. Батьки, як і три століття тому, дають у спадок дітям тільки найкраще, духовні та матеріальні цінності, любов до землі, почуття гідності та патріотизму, незламну волю до життя. Кожна родина – унікальна у власній історії, і кожна з цих історій є цеглиною у міцній будівлі українського роду та країни,- до такого висновку приходить А.І. Заїка.
Із звіту по Вільшанському агрономічному відділенню Лебединського повіту агронома І.М. Ващугіна, дізнаємося про те, що за друге півріччя 1912 року згадуються два представники роду Андрія Івановича Заїки. Це селяни Д.А.Заїка та М.М. Заїка. Данило Антонович брав участь у сільськогосподарській виставці 5 вересня 1912 року. Він експонував 29 різних трав (вдумайтеся в цю цифру), овочів та злаків власного врожаю. А також дві сіялки власного виробництва. За свої досягнення успішний землероб отримав 30 карбованців премії та малу срібну медаль Лебединського земства. За результати своєї праці, які експонував на цій же виставці Михайло Миколайович отримав 4 карбованці премії. Тож не дивно, що й сучасні представники роду Заїк сягають професійних вершин на “родовій” сільськогосподар¬ській ниві.
Із списку господарів першого Вільшанського сіль¬ського товариства Вільшан¬ської волості, які мають 5 і більше десятин землі, а таких у 1918 році було 712 дворів, 52 сім`ї носили прізвище Заїка. До того ж, Заїки Григорій Григорович, Пилип Іванович, Дем’ян Микитович та інші мали від 22 до 42-х десятин у власному користуванні. У цьому списку, серед інших, знайшов своїх пращурів (прадіда та прапрадіда Гриценків Івана Хомовича та Хому Олексі¬йовича) письменник, голова Недригайлівського земляцтва в Києві М.С.Гриценко, за що щиро вдячний Андрію Івановичу. До речі, у Вільшані на той час було 32 сімї Гриценків, які мали понад 5 десятин землі. А 13 сімей (напевне близькі родичі) за сприянням банку придбали 210 десятин і 1200 сажень землі. Маючи до цього у користуванні 118 десятин. Серед них Андрій та Михайло Сидоровичі, Омелян Михайлович, Іван, Семен та Микола Кириловичі, Спиридон Сизонтійович, Іван та Олексій Дмитровичі та інші.
У родоводі Заїків на 118 сторінці знаходимо довідку про нагородження медаллю “За відвагу” №19743 Івана Івановича Заїку, батька Андрія. В Указі Президії Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1940 року короткий опис подвигу. “Проявлял храбрость в боях с белофиннами, обеспечивал телефонной связью командира с огневым взводом. Получил четыре ранения”. Нагородний лист підписали командуючий 13 армією і член Військової Ради 17 березня 1940 року.
У Андрія Івановича підростає онучка Богдана. Розпочату у 18 столітті Данилом Заїкою історію роду продовжують його нащадки вже у 21 столітті. Є сподівання, і не безпідставні, що ця історія про міцний, розгалужений рід із сильним корінням буде вічною.
Іван АБАРОВСЬКИЙ

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *