Одинока старість

Дві бабусі

Хима

Оця верба, що вже похила
Гілками хату Химі тре,
Хрестом підійде до могили,
Коли бабуся Хима вмре.
Була, мов писанка, вродлива,
З косою довгою, як дні…
Та нею грубу розпалила
По смерті мужа на війні.
Тепер забута і далека,
Давно німий її поріг.
Одна коза до неї мека
Та вітер стогне в димарі.
Помре – й не знатимуть сільчани ,
Хіба каганчик провістить,
Як із віконця перестане
Пітьму вечірню золотить.

Настя

Баба Настя завжди, як і водиться,
Через тин і поріг не здоровається.
Вік по правді живе, до людини з добром
( не перейде і стежки з порожнім відром).
Як учуються гуркоти грому,
Чи веселка п’є воду з криниці,
Настя ставить відро на солому –
Щоб із хмари лилася водиця
Та щедротно родила пшениця.
Щоб капуста росла, як з водиці,
Головки були розміром з бочку –
Тітка Варка, що крупні сідниці
Заховала під білу сорочку,
Садить Насті розсаду рядочком…
Хто до Насті в селі забалакає –
Всім підтакує та агакає…
Все, що купить бува, – всім показує,
Що почує за день – порозказує…

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *