Пое

Чудотворна фея

ПРО ПОЕЗІЮ і ПОЕТИЧНУ ТВОРЧІСТЬ, ОСНОВНІ ВІРШОВАНІ ЖАНРИ/ФОРМИ

ДО ВСЕСВІТНЬОГО ДНЯ ПОЕЗІЇ 21 БЕРЕЗНЯ 

Ухвалою 30-ї сесії ЮНЕСКО 1999 року встановлено Всесвітній день поезії, який відзначається щороку (починаючи з 2000 р.) саме 21 березня.

ЩО є ПОЕЗІЯ!? Політ Душі, Небес торкання,
невже це – справжнє віршування!?…
В.Б.

Поезія
Поезія

Що ж було спершу: Слово чи Думка? Вочевидь, першою була Мисль, яка матеріалізовувалась у Слові …? Це здійснювалося і триває за домомогою різноманітних знаків, символів, звуків… Якщо композитор реалізовує свої музичні думки нотами, то поет –  словами (буквенними сполученнями).  З такого приводу цікаво зазначив В. Шекспір: Троянда пахне трояндою, хоч трояндою її назви, хоч ні». Але це сказано переносно, бо тисячі сортів троянди і кожен має свій запах. Зокрема, ‘Червоний Маяк’ має терпкість; ‘Pussta’ – володар ніжного аромату фіалки; ‘Ave Marie’ – із запашними нюансами бергамота; у ‘Canary’ також відчуваються цитрусові; ніжний рожевий аромат троянди ‘Феодосійська Красуня’, доповнений ледь вловимими освіжаючими нюансами м’яти…

То щ о є поезія? Як на мене, поезія – це Душевно/Духовне відображення натхненного стану Людини, її світогляду, погляду на явища, проблеми, події художньою мовою (образами, метафорами, інше) у притаманних їй формах.

ТА ЗВЕРНІМОСЯ ДО КЛАСИКІВ!

Поезія філософічніша і серйозніша від історії: поезія говорить більше про загальне, історія – про окреме.
Аристотель.

Поезії й тільки поезії, має належати у мистецтві мовлення першість. Це споконвічна мова богів. Поет, за словами Платона, засідаючи на триніжку муз, охоплений натхненням, виливає з себе все, що прийде на його вуста, немов струмінь джерела; він не обдумує й не зважує своїх слів і вони течуть із нього у нескінченному різноманітті барв, суперечливі за своєю суттю й не плавно і рівно, а поривами. Сам він із голови до ніг поетичний, і, як стверджують учені, давня теогонічна поезія це і є перша філософія. Мішель де Монтень.

Наш національний геній Тарас Шевченко зазначив велику роль Слова:

Возвеличу
Малих отих рабов німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
Подражаніє 11 Псалму. (1859).

Титан мислі Іван Франко написав як програмне:

Слова – полова,
Але огонь в одежі слова –
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея.

Цією цитатою з поеми «Лісова ідилія» (1906) письменник стверджує, що справжня поезія повинна кликати, “запалювати” народ до праці, до боротьби.
Чи не квінтесентно сказала про поезію і поета славетна Леся Українка у вірші Слово, чому ти не твердая криця”:


Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?

Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб’єш…

Вигострю, виточу зброю іскристу,
Скільки достане снаги мені й хисту,
Потім її почеплю при стіні
Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.

Брязне клинок об залізо кайданів,
Піде луна по твердинях тиранів,
Стрінеться з брязкотом інших мечей,
З гуком нових, не тюремних речей.

Месники дужі приймуть мою зброю,
Кинуться з нею одважно до бою…
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
1896 р.

Лавреат Шевченківської премії (2018 р.), письменниця Оксана Забужко так мовила: «Найкращу дефініцію поезії, я почула якось на Андріївському узвозі від бабці, яка торгувала керамічними дзвіночками власного виробництва: «Поезія – це Божа мова, а проза – це княжа мова»,сказала вона».

Існує сталотридиційний, можна сказати, класичний підхід: поезія – це образ-рими-мелоритміка. Саме на цих трьох китах створена поезія класиків української і російської (іншої) літератури, переклади зарубіжних творів, хоча, звісно, з присутністю змістовної мислі. Аналітика поезії класиків та відомих і популярних авторів засвідчує також, що не все так гладко навіть і у них, бо є порушення, найчастіше кількості складів у куплетах чи строфі, точної рими, мелодики?

Однак, на мою думку, підставою для чого послужили багаторічне вивчення і аналітика поетичних творів, поезія – це мисль-зміст (змістовність)-образ (образність)-мелодика (мелодійність)-рима (римованість) і, звісно, гармонія цієї кванти. Резонно з цього приводу зауважує поет Рамзан Насиров, також зазначаючи міркування домінантою для поезії:

Без мысли стих – игрушка,
пустая побрякушка,
каким бы ритмом ни ласкал,
какой бы рифмой ни блистал.

,,Поезію необхідно шукати не в поєднанні слів, а в атмосфері, яку створюють ці поєднання.”
Еміль Верхарн, бельгійський поет.

Отже, скільки поетів – стільки ж і думок!?…
ПОЕЗІЯ (грец. pοίησις – «творчість» від ποιέω – «роблю», «творю») – це віршувальна художньо-словесна творчість, у якій головна роль зазвичай відводиться змісту і формі висловлювання. Поезія є словесним мистецтвом, що передбачає максимальне використання саме мовних засобів, а також творення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв’язків між мовними одиницями шляхом образності, метафоризації чи метонімізації тексту. Часто поезія поєднується з іншими видами мистецтва, тоді виникають проміжні жанри на кшталт поетичного епосу, роману у віршах, поетичної драми, поезії у прозі, мультимедійного віршування.

(1) Поезія – Великість має,
оскільки вона теж стріляє
чрез неї часто хтось страждає,
а Слово – лічить і вбиває!
В.Б.

Для поезії властивими є такі складники (консолідовано-авторське тлумачення):

  1. Мисль – це те, що з’явилося внаслідок міркування, продукт мислення; замисел, задум, намір, передбачення, припущення; це – упакований смисл, переданий свідомості (який сплив у свідомості) у процесі міркування; мисль, вважає офіційна наука, генерує людський мозок; хоча ідеї, думки можуть виникати автономно (у навкіллі, в Галактиці), а людський мозок їх зосережує, як акумулятор ємність?
  2. Зміст – це сукупність контентних елементів, інформаційних процесів, зв’язків, які становлять даний предмет чи явище (відомостей), які відрізняють їх завдяки певним наповненню, властивостям, характерним рисам від їм подібних, що також визначає поняття “сутність”; те, про що йдеться, розповідається де-небудь; те, що описується, зображується (переважно у книзі {прозі, поезії (інше)}, статті, передачі, фільмі тощо).
  3. Образвідтворений автором художніми способами/ методами відбиток певного об’єкта (людини, проблеми тощо) у свідомості, пам’яті, уявленні, творові (інше); Зображення (подоба) якого-небудь явища через інше, конкретніше або яскравіше за допомогою мовних ресурсів (тропів, зворотів тощо).
  4. Рима (від грец. ῥυθμός, «складність, співрозмірність») – співзвуччя закінчень віршованих рядків, які розрізняються: за місцем (складом) наголосу – на 1, 2, 3, 4, 5-му, … складі від кінця – чоловічі, жіночі, дактилічні, гіпердактилічні; за об’ємом – 1-кладні, 2-сладні, 3- складні і т.д.; за точністю співзвуччя – точні, приблизні, неточні; за лексико-граматичними ознаками – однорідні (наприклад, прикметник, діяслова), ріднорідні (іменник, займенник тощо), тавтологічні, складовні, омонімічні та інші; за наявністю опірних звуків виокремлюються на багаті і менш звучальні; за взаємним розміщенням римувальних рядків є суміжні (aabb), охоплювальні (abba), перехресні (abab), змішані (тернарні aabccb), подвійні, потрійні та інші.
  5. Ритм (грец. rhythmos, від rheo теку), тобто: впорядкування звукової побудови віршованої мови, що й визначає систему віршоскладання: тексти, які не мають іншої організації, окрім членіння на куплети (вільний вірш); рядки строф урівнюються (точно або приблизно) за наявністю тих чи інших звукоелементів; одночасне впорядкування за кількістю складів та їхнього розміщення певної довготи, сили чи висоти на деяких позиціях ритмічного ряду; силабічне віршування визначається числом складів, тонічне – числом наголосів; силабо-тонічне – комбінацією першого і другого.
  6. Мелодика (ритмомелодика)(від ритм і мелодика) – це ритмічна будова одного чи кількох віршів на основі написання речень мови (тексту) за інтонаційними (пониження і підвищення голосу) і ритмічними (питальні, окличні, розповідні речення) моделями; членування (тексту) мови відповідно до певних інтонаційних та ритмічних моделей; перенесено від пісенної та інструментальної творчості як сукупності властивостей і закономірностей, які характеризують мелодичні явища у музиці.
  7. Метрика (грец. Metrikós, тобто усічений) (система віршованих розмірів) – впорядкування чергуванняу вірші сильних місць (іктоі) і слабких місць; до силабо-тонічних етрів відносяться ямб {(грец. ἴαμβος iambus, тобто напасник) і у силабо-тонічному віршуванні, поширеному в українській поезії, це двоскладова стопа із наголосом на другому складі); хорей {(грец. choréios, від choros, тобто хор) у силабо-тонічній системі – це двоскладова стопа, в якій ритмічний акцент припадає на перший склад, як правило, непарний)};  анапест {(гр. Anapaistos,  тобто зворотний дактилю, букв. відображений назад) у силабо-тонічному віршуванні є стопа, що складається з двох ненаголошених і одного наголошеного на кінці складу. Одностопний анапест майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються лише у гетерогенній строфі}; дактиль {(грец. Dáktylos, тобто палець; міра довжини) у силабо-тонічній системі як трискладова стопа з наголосом на першому складі}; амфібрахій {(грец. Αμφιβραχυς, тобто з обох боків короткий)  у силабо-тонічному віршуванні як трискладова стопа з середнім наголошеним складом, а константа віршового рядка може бути двоскладовою, перетворюючись на ямб з наголосом на останньому складі, чи в позанаголошеному стані містити кілька складів (пеан); найліпший варіант амфібрахія – при парокситонній римі, коли витворюється гармонійний акаталектичний рядок}; амфіма́кр {(грец. Amphimakros, тобто між довгими складами) або кре́тик (грец. Kretikos, тобто критська стопа) – це стопа античного віршування з п’яти мор, що складається з довгих та коротких складів і в українській силабо-тоніці подеколи амфімакром називають стопу дактиля із додатковим наголосом на третьому складі або анапеста з додатковим наголосом на першому складі} та інші.
  8. Віршувальний розмірокремий різновид метра, що характеризується довжиною рядка, наявістю чи відсутністю цезури, характером закінчення (клаузули): приміром п’ятистопний бесцезурний ямб (рядок може бути і довшим чи коротшим, але головне, щоби правильною була кількість складів).
  9. Строфіка – внутрішня структура строфи як ритмічно-інтонаційної цілісності на основі викладених рядків як фонічно викінчена віршова сполука.
  10. Інтонаційність (від лат intono, тобто голосно виголошую), – це сукупність мелодики, темпу, ритму, інтенсивності, тембру, акцентних буд та інших елементів просодики поетично-словесної мови та її барв. Все це організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення.
  11. Акцентуація (від лат. Accentus, тобто наголос) – система наголошення в поетичному тексті (необхідно рахувати кількість наголошених складів (голосна буква дає завше склад), яка може бути неоднаковою в усіх рядках, але однаковою у певних (приміром в а і б) із повторюваністю.
  12. Версифікація (лат. Versus, тобто вірш та facio роблю) – це така система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови.
  13. 14. Стопа – це повторювана група складів, до якої входить один наголошений склад і один або два ненаголошені. Двоскладові А.Хорей , трохей ( – ) Б. Ямб ( – ) В. Пірихій ( ) Г. Спондей – службова двоскладова стопа з обома наголошеними складами. Трискладові Д. Дактиль ( – ). Е. Амфібрахій ( – ). Є. Анапест ( – ). Ж. Бакхій ( ).
  14. Строфа – група віршів, пов’язаних за смислом – моностих (однорядкова строфа); дистих (двовірш); терцен (тривірш); катрен (чотири вірш); пентина (п’ятивірш); секстета (шестирядковий вірш); септима (семирядковий); октаверс (восьмивірш); нонаверс (дев’яти рядкові) – дециверс (десятивірш); сонет (14 рядків); рондель (15 рядків).

(2) В Душі Поетом кожен є,                         (3) Коли в тобі Буття нуртує,
якщо ЄСТВО Талант дає!                             і День, і ніч тебе хвилює
Бо скрізь потрібен креатив, –                   про ВСЕ, що діється навколо –
це унікальне Диво з Див!                             тоді з Пером виходиш в Поле!

(4) На ньому Плугом його ставиш,         (5) Щоби в Поезії сказати,
злітаєш Думкою і париш,                         як наставляли Батько й Мати,
щоби в рядки її втілити,                             все Сокровенне і Болюче,
зробить Слова, немов трембіти!              що є в Житті так неминуче.

(6) Щоби рядками показати,                     (7) І академік є креатор,
де можна Правду відшукати,                     своїх ідей він – навігатор,
щоби могла вона служити                          своєї мислі – модератор
і нею можна б дорожити!                            що вибухає як реактор!

(8) Лиш СЛОВО є ресурс Вірша,           (9) Словами Образ завше створюй
працюй ним гарно й не спіша,                 і у строфі його розорюй,
щоби Значущість мало Слово,                 тільки тоді вона заграє
щоб було свіжо, сильно, ново.                 та зазвучить на виднокраї.

(10) Тоді, коли Ти є Піїтет, –                       (11) Таки значні наші Ресурси,
твоя Метафора й Епітет                                вони відомі нам ще з бурси
завжди у творі до нагоди                             і кожен, ніби, все це знає,
попри усі шалені моди.                               але не завжди про них дбає?

(12) Як поєднати все докупи?                     (13) Хтось пише легко і хутченько.
Оце і є ті творчі муки?                               А інший мучиться важкенько.
Потрібен ХИСТ у віршуванні –                 Такі вони – Секрети Слова,
цім велетенськім намаганні!                     щоб було Збіжжя, не полова!

(14) Бо як колись метри писали,               (15) О! СЛОВО, невгамовне й рідне,
хто майже все перепахали,                         будь Людям завше Ти дохідне!!
“словесної руди” як кам’яної, –                В Житті та Праці їм сприяєш –
заради Букви лиш одної?                         усюди ЛЮДЯМ – помагаєш !!!?…

Оновлено й редаговано 19-20 березня 2017 р.; 21.03.2020 р. м. Київ

ОСНОВНІ ПОЕТИЧНІ ЖАНРИ:
Акровірш (грец. ακρος, тобото крайній і грец. Ατιχος, тобто віршований рядок) – це вірш, у якому перші літери кожного рядка, що читаються згори вниз, утворюють слово або речення, найчастіше ім’я того, кому присвячується дана поезія або інше. У вірші «Україна» Володимира Самійленка (1864-1925 рр.ж.) початкові літери рядків складають назву своєї країни:

У мене є одно кохання,
Котре не зраджу я вовік;
Росло воно не день, не рік,
А ізо мною виростало
І квіткою рясною ст
ало…
Не одцвіте моє кохання,
А
буде в серці до сконання.

  • Альба (окситан. alba – «ранкова зоря»; лат.– білий) – це поетичний жанр провансальських трубадурів, ранкова пісня як скарга закоханих на неминучість розлуки з настанням світанку. Це своєрідний драматичний діалог кавалера з пані. У якому діалогічність вказує на її зв’язок з народною піснею. Всупереч класичній куртуазній ситуації в альбі любов стає взаємною, але щастя триває коротко –  із світанням коханці розлучаються через страх перед плітками або перед ревнивцем-суперником.
  • АртПоемоСвята – пропонована автором форма поезії, що, як правило, присвячена (посвята) людині, події, ювілею тощо, у якій поєднуються елементи малярства, музичних вставок, супроводу, фото та інше.
  • Балада (фр. ballade, від прованс. Ballar, тобо танцювати) – це жанр історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом або ліро-епічної поезії фантастичного змісту. А первісно – це танцювально-хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією рядків.
  • Басня – це літературний твір (віршований або прозовий) сатиричного змісту, в якому (наарикінці чи на початку) міститься моральне повчання. Дійовими особами зазвичай виступають тварини, рослини та речі через яких висміюються пороки людей, суспільства.
  • Буколіки (буколічська поезія) (від давн.-грец. Βουκόλος, тобто bukolos, «пастух») – це як поезія пастухів, яка виникла із сіцілійськогрецьких пастухівничих пісень. Перебуває посередині між епосом і драмою та присвячена поетичному зображенню способу життя пастухів і агалом щасливе сільське життя (іноді на противагу розкішному та витонченому, але аморальному життю культурних шарів суспільства у великих містах).
  • Верлібр (фр. vers libre, тобто вільний вірш) – це вільний вірш, у якому є неримованим нерівнонаголошений віршорядок; сучасна практика і типологія форм вільного вірша значно ускладнена через велику розбіжність у застосуванні тлумаченні самого цього поняття.
  • Віршоп (вірш+оповіданнячко/новела) – таке поєднання різних літературних форм уже інколи зустрічається у публікаціях на літературних порталах, що іноді практикує і сам автор. Можливі такі варіанти: спершу йде вірш, а тоді про таку ж тематику – новела, або уперемішку, чи зразу новела, а тоді – вірш.
  • Думка – жанр (вид) невеликої медитативно-елегійної (журливої) поезії, іноді баладного змісту, який був поширений у творчості українських письменників-романтиків першої половини XIX ст. та використовувався ними на означення народних пісень такого ж змісту в тогочасних фольклорних збірниках.
  • Дума (укр. роздуми, мислі, співи) – це жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліричного епосу (проміжне положення між епосом і поезією); ліроепічні твори української усної словесності про події з життя козацтва ХVІ-ХVІІІ століть. Такі лірично-епічні твори виконували мандрівні співці-музики: кобзарі, бандуристи, лірники у Центральній і Лівобережній України.
  • Елегія (грец. ἐλεγείαтобто журлива пісня, скарга; інше етимологічне значення й інші джерела: фріг. Elegn, тобто очеретина, очеретяна сопілка) – це один із жанрів лірики медитативного, меланхолійного, часом журливого змісту чи з елементами жалобності.
  • Епіграма (грец. Epigramma, напис) – жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного/(іноді доброзичливого) змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом) (вид градації, асоціювання по низхідній від цілості до частини, яка виступає цілістю для ще менших частин, і так далі аж до якоїсь дрібної точки, де буквально чи переносно лежить уся вага твору. За допомогою пуанта поет досягає незвичайності, збудження напруження нашої уяви, виокремлює з поміж інших головну деталь/штрих).
  • Газель (від араб. gаzаl – ліричний вірш) – ліричний вірш, що складається не менше як з трьох, не більше як з дванадцяти бейтів (двовіршів), пов’язаних наскрізною моноримою кожного другого рядка (крім першого бейта з парним римуванням) за схемою метричної основи аруза: аа, ба, ва, га тощо. Строфи, викінчені за думкою, не пов’язані між собою фабулою, а їх об’єднує спільний мотив. Основний зміст газелі – любов, туга закоханого, незрідка філософські медитації, перейняті вченням суфізму та анакреотичними настроями, втіленими в різних алегоріях. Газель називають царицею персько-таджицької лірики любовного змісту, в якому уславлюється краса жінки, кохання, вино, квіти, весняна природа. У кінцевому бейті автор неодмінно називає своє ім’я (літературний псевдонім).
  • Гімн (давн.-грец. ὕμνος; hýmnos, тобто похвальна пісня або славень) – урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє що-небудь або кого-небудь (первісно божество). Як жанрова форма поезії еволюціонував з культових пісень, завершуваних молитвою до культового божества, ідолу. У нинішньому світському значенні – це урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, який вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами).
  • Ідилія (від грец. εἰδύλλιον, тобто замальовка, невелика віршова пісенька; зменш. від eidos образ; мовою александрійських учених – поетичний твір) – це одна з основних форм буколіки (жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, радісне життя на селі). Це – невеликий, переважно віршовий твір, в якому поетизується сільське життя: опис природи, худоби, ставків тощо. Основні мотиви ідилії – безтурботне, щасливе життя подружжя і дітей на землі, їхнє гармонійне світовідчування. Екло́га (лат.ecloga від давн.-грец.εκλογή, тобто відбір, вибор) в античній поезії  означав вибрану ідилію, тобто сцену з життя пастухів (як правило, любовну), виражену в розповідній формі або драмою.
  • Кансона (фр. canso, окситан “пісня”) – одна з форм середньовічної лірики, що походить від кансони трубадурів Провансу: пісня про лицарську любов, пов’язана з культом пані.
  • Касида (від араб. – цілеспрямована) – це урочистий вірш-панегірик (хвала) арабської, тюркської та перської класичної поезії, в якому славиться високий покровитель поета або якась важлива подія, виник в арабській поезії ще до появи ісламу (тобто до VI ст. н.е.). У Х-ХІ ст. касида була чи не найпоширенішою поетичною формою, тому цей період в історії персько-таджицької класичної поезії називають періодом касиди. Касида подібна до оди, хоч подеколи траплялися її сатиричні та дидактичні видозміни. Здебільшого – то були твори придворних поетів на честь ханів, окремих полководців тощо. Трафаретна форма касиди, зумовлена таким призначенням, позбавляла їх оригінальності. Це, передовсім, моноримний вірш, у якому, як і в газелі, римуються між собою лише перші два рядки (бейт), в інших рима повторюється через рядок за схемою: аа ба ва га… і т. д. Касида мала від ста до ста п’ятдесяти рядків, причому перший бейт (матла) й останній (макта) підлягали старанному опрацюванню, оскільки вони містили основну думку твору. Касида має своєрідну композицію: ліричний вступ, де описується краса природи або любовні почуття; перехід до панегірика; основна частина; заключна частина, де поет нагадує про себе (натяк на винагороду) і благословляє свого покровителя.
  • Мадригал (від італ.madrigale, від лат matricale, тобто пісня рідною мовою) – це світський літературний та музично-поетичний пісенний жанр періоду Відродження (в основному як любовна присвята); невеличкий (від 2 до 12 рядків) вірш на тему кохання, пізніше – дотепний віршований комплімент (часом іронічний), адресований жінці з ”ніжністю, солодкістю й любов’ю“.
  • Ода (давн.-гр. ώδή (oide), тобто пісня, пов’язано з άείδω, значить співаю, αύδή , тобто мова, слова, голос) – це урочистий вірш, що виражає піднесені і патетичні почуття, викликані важливими історичними чи суспільним подіями, діяльністю державних осіб.
  • Панегірик (дав.-гр. πανηγυρικος (Λόγος) (складається з основ παν- все- і άγυρις зібрання, натовп, пов’язаного з αγείρω збираю, скликаю) – поетичний жанр, притаманною ознакою якого є вражаюча похвала комусь/чомусь – уславлення визначної події чи подвигів видатної людини; (з XIX ст. – невиправдане вихваляння).
  • Пастурель (фр. pastourelle, іноді пасторель, фр. Pastorelle; ісп. pastorale, італ. pastora) – це різновид кансони, пісня-оповідь про зустріч ліричного героя (як правило, лицаря) з пастушкою (pastoure).
  • Пісня (словесно-музичний твір, призначений для співу), – це всамостійнений ліричний жанр, що походить від пісні, як музичного жанру і має яскраву мелодику, основні показники якого, як жанру лірики, – це строфічна будова, повторюваність віршів строфи, розмежування заспіву та приспіву (рефрен), виразна ритмізація, музичність звучання, синтаксичний паралелізм, проста синтаксична будова; найдавніший, традиційний різновид лірики користується найрізноманітнішими мовно-стилістичними ресурсами, передає найтонші переживання. Нині розрізняють фольклорну пісню як жанр писемної поезії та як самостійний вокально-музичний твір. За жанрами фольклорні пісні бувають: трудові, обрядові, календарні (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, обжинкові), колискові, естрадні, весільні, похоронні, історичні, баладні, коломийки.
  • Поема (давн.-грец. ποίημα) – це великий за обсягом ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери, явища, проблеми.
  • Романс (ісп. romance/romanza, англ. romance, італ romanza, нім. Romanze, фр. romance, порт. romance, рум. romanţă) – це невеликий за обсягом вірш, як правило, покладений на музику (музичний твір) для сольного співу з інструментальним чи іншим акомпануванням.
  • Роман у віршах – великий епічний твір із полісюжетами і багатьма персонажами (як роман), написаний у віршованій формі. Наприклад, «Маруся Чурай» Ліни Костенко.
  • Рондо (фр. Rondeau, тобто круглий) – це назва строфічної організації ліричного вірша з відповідною жорсткістю форм, який виник у середньовічній французькій поезії, звідки поширено на європейські літератури.Основним вважається канонічне рондо з тринадцяти рядків на дві рими, де перший двічі повторюється на восьмому та тринадцятому, хоча відоме також із одинадцяти та п’ятнадцяти рядків. У ХІV-XV ст. терміном «рондо» почасти називали тріолет.
  • Рубаї (перс.رباعی‎ rubāʿī, “катрен”), у множині рубайят (rubāʿiyāt رباعیات) це чотиривірш, як правило, філософського (дидактичного) змісту за схемою римування: ааба чи аааа (різновид монорими).
  • Рубовела – поєднання рубаї і новели (вставки), що може бути в поліепічній поемі як автономний твір, що водночас знаходиться у загальному контексті. (Автоське).
  • Серенада (фр. serenade, від італ. serenata, від sera, тобто вечір) – лірична вітальна пісня, поширена в Італії та Іспанії. Нині серенади набувають обертів та поширення у своїй географії і творчих інноваціях. Виконання проходить із справжнім іспанським колоритом: у великому сомбреро під гітару, іспанською чи італійською мовами
  • Сірвента (з окситан. sirventes, тобто сірве́нтес) – це один з найважливіших жанрів поезії трубадурів XII-XIII ст., яка формою нагадувала любовну кансону (окситан canso, “пісня”).
  • Сонет (італ. Sonetto, тобто звучати) – своєрідний ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед тощо. Крім цього, можливі також неканонічні форми сонета, приміром «хвостаті сонети» («сонет із кодою»), тобто з додатковим рядком; перевернуті сонети, започатковувані двома тривіршами; суцільні – побудовані на двох римах; «безголові», тобто з одним чотиривіршем і двома тривіршами; «кульгаві», в яких останні рядки чотиривіршів усічені; напівсонети – один чотиривірш та один тривірш тощо; сонетоїди та інші.
  • Станси(фр.stance.іт, stanza – строфа, зупинка, місцерозміщення) – у поезії XVIII-XIX ст. і XX ст. елегійний вірш у строфах невеликого обсягу (зазвичай 4-вірші чотиристопного ямбу) із обов’язковою паузою (крапкою) наприкінці кожної строфи.
  • Танка (коротка пісня) (япон. 短歌), – п’ятивірш, що складається із чергування п’яти-та семискладових рядків (5-7-5-7-7). Завершальні рядки танка називаються аґеку (заключні; цим терміном позначається також остання строфа ренга). Як правило, після двох слів ставиться тире і пропущене слово, яке читач може сам поставити.
  • Твірим (авторська інновація)це нова форма і течія у літературі, запропонована автором, починаючи інтенсивно з 2005 року. Твірим, тобто римований твір – актуалізваний смислом, змістом, ритмікою, елементами образу тощо. Мультимедіатвірим передбачає поєднання у творові зображення (світлини, репродукції картин, малюнки тощо); уривок пісень, віршів інших авторів; посилань на різні джерела, твори (інше)..
  • Тріолет (фр. triolet, від лат.trio, тобто троє) – восьмивірш за схемою римування на дві рими: абааабаб, причому, перший рядок повторюється тричі.
  • Хайку (япон. 俳句, はいく, тобто слово «хокку» з япон.発句, «початкова строфа») – це жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу, записаних в один стовпчик. Особливими розділовими словами кіредзі (яп. 切れ字 кіредзі, «ріжуче слово») – текст хайку ділиться у відношенні 2:1 або на 5-му складі, або на 12-му. На Заході хайку уособлюють собою тривірш складової структури 5-7-5. Найчастіше розповідь ведеться в теперішньому часі: автор показує свої переживання. Хайку заборонено писати на політичні, релігійні теми та про кохання. Поет, який пише хайку, називається хайдзин (на япон. 俳人).
  • Шарада (фр. Charade , тобо «бесіда») – поетичний різновид версифікаційної гри, який полягає у відгадуванні закодованих слів чи виразів у строфі, сприяючи розвитку інтелекту і активізації мовного ресурсу та сприйняття під незвичним, асоціативним кутом бачення.

Великі форми: цикли поезій, поеми, роман у віршах, п’єси, мультимедіавірші, артпоемосвяти …

Вільні форми: верлібр, білий вірш, віршопроза, афоризми …

Малі форми: афоризм, епіграма, пародія, жарт, іронія …

Види поезії: Лірична; Наративна; Епічна; Філософська, Релігійна, Драматична; Гумористична; Містична; Екзотерична, Елегійна; Іронічна; Пейзажна; Міська; Сільська; Музична; Наслідувальна; Сатирична; Пародійна; Поезія прозою; Спекулятивна; Фонетична; Аудіопоезія: Відеопоезія; Перформенсна поезія…

Мультимедійна поезія (мультимедіатвірим, твірим)…

Лірика: любовна, філософська, інтимна, громадянська, патріотична, екзотерична, містична, пейзажна, релігійна, міська, сільська …

ПРИМІТКА. Автор кожну поетичну форму свідомо не ілюстрував прикладами, аби ви самі їх віднайшли, перевірили і ліпше сприймали матеріал…

Першопочатково писано, доповнено, оновлено, редаговано – 19-21 березня 2016 р. Доповнено і оновлено 20.03.2020 р.м.Київ

Академік Валентин В. БУГРИМ, доктор філософії, поет / публіцист, журналіст, літературознавець, історик, громадський діяч, Посол миру, автор багатьох художніх книг і підручників…

Підготовлено до публікації 20-21 березня 2020 року. м.Київ

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *