Чи були ви в Ромні, коли зорі
У Сулу, мов намисто, летять.
Коли ранки рожево-прозорі
Відкривати очей не хотять?..
Чи були у Ромні, коли сонно
В скверах наших каштани цвітуть,
І як буз та верба на осонні
Щохвилини пишніють, ростуть?..
Чи бували ви тут, коли осінь
По землі розстила килими,
Коли в небі крізь марева просинь
Журавлі нам махають крильми?..
Чи були ви у нас, як розквітне
Сад вишневий у пишній красі,
І як сонце барвисто-привітне
Очі миє в квітневій росі?..
Чи були у Ромні, коли трави
Всі покошені в копи лягли,
І пахучі, пахучі отави
В ніч таємність чиюсь берегли?..
Чи були ви у нас, як лелеки
Залишали Сулу й береги,
І летіли далеко-далеко,
Бо страшні їм морози й сніги…
А тоді повертались, мов пісня,
Зігрівали всім душі й серця,
І нехай ця любов була пізня, –
Та до скону вона, до кінця!
Подивись, як жаріє калина,
Колір сонця, мов жар, розкида.
А в душі пісня щедрості лине,
І на крилах кохання гойда…
Бач , каштани – бурштину намисто,
Плід щоночі: тобі і мені.
Здавна я закохалася в місто
І в Сули береги чарівні…
Приїжджайте до древнього міста,
Хлібом-сіллю зустрінемо вас.
Хай душа, мов кришталь, буде чиста
Без надуманих фраз і прикрас…
***
Вже одинадцять століть минуло,
А наш Ромен все цвіте й цвіте.
Лиш сивиною роки війнули,
А серце юне і золоте…
Зібрались разом ми, скоро вечір,
На небі з’являться чар-зірки.
Й салюту спалах впаде на плечі,
Як тінь історії крізь роки…
О мій Ромен, я молюсь за тебе,
І за історію ту святу,
За синю даль і окрасу неба,
За душу щиру і золоту…
Моє ти місто, щодень молюся,
Бо на землі більш нема імен.
Живу тобою я і горджуся,
Мужній і квітни, о мій Ромен!!!