Ми на землі всього лиш люди, А не Боги, запам’ятай. Судить не нам, а Бог нас буде… Кого до пекла… , кого в рай. Ми
Категорія: Література
|
Літературні твори роменських авторів та митців Посулля, опубліковані у альманаху “Ромен” протягом всього його існування. |
Люблю це фото
Люблю це фото. Ужгород осінній: лускою брук, а далі – в’ється Уж. От і кав’ярня: два кружальця піни… а може, просто тиша наших душ. Її
Жовтий лист
У серпні в мене тикали всі пальцем, Бо я один був жовтим на вербі. Зелене листя визнало незванцем І жив я сам собі, на самоті.
В тебе лекарство не ищу
Я живу, зализывая раны, Те, что ты когда-то наносил. Делать это поздно или рано У меня, должно быть, хватит сил. . Не дано согнуться сильным
Моє місто
Моє місто заходить в ніч, Перетерши плітки буденні, У тумані сліпих узбіч Знов ховає думки щоденні. Запаливши вогні, мовчить, Назбиравши зірок в долоні, Суховієм в
Мой милый друг, чем занят ты теперь
Мой милый друг, чем занят ты теперь? О чем твои мечты, о чем печали? Я не грущу безвременно, поверь. Но помнишь, как рассветы мы встречали?
Дальний восток
Из моей будущей книги воспоминаний “Про моряков и море”. По окончании Одесского Высшего Инженерного Училища имени Ленинского комсомола в начале 1980-х, я был направлен на
Як сонце сходить і сідає…
Живе Матуся в самотині, одна-одненька у хатині. Дочки в заміжжі, у родині; сини в Європі, на чужині. Онуки рідко приїжджають, а як бувають – м’яч
Шкіра
Ніч для сповіді, ніч для аркушів, темінь висне, хоч в око вистрели. В безкінечність римую пахощі перепечених яблук вистиглих. Не встигаю з окличним реченням! Телефон
Ми йшли з тобою парком
Ми йшли з тобою парком. Це Ромни… Мені ж здалося, – я іду Парижем. Чи люблять у Парижі деруни?.. І чи відчути ТАМ в чужому
Кола життя
Мене до себе Всесвіт не позвав. Той, що в миру назвали Раєм. І в тій Землі, що десь там у безкраї, Своє життя я знов
А лето переходит в осень
А лето плавно переходит в осень И ветер, спутав запад и восток, Берёзам золото вплетает в косы И хулиганит в волоса́х чуток. . А в