поезія авторського жанру злЮби * * * НА ХОЛОД ХОЛОД-НІМ (однім) асфальті паперу мачинки (були колись інки!) слів про ростають у Час оживе о! живе!
Категорія: Ромен Людмила
Людмила Валентинівна Ромен (Шевченко) – член Національної спілки письменників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Асоціації діячів естрадного мистецтва з 2001 року. Академік Української міжнародної академії оригінальних ідей з 2007 року. Автор поетичних збірок: «На вітрянім вогні»,(1994), «Горобина ніч», (1996), «Мовчать дерева роду…», (1999), «Яблука з неба», (2000), «Білий лебідь – лебідь Чорний», (2005), «Вірую», (2006), «Грім», (2006). Творчий сайт: https://lyudmila.romen-sula.org/ |
Ромене мій!
Ромене мій! – найперший подих, слово, перші кроки, Де січень снігом, цвітом-болем вибілив мій шлях. Крізь біль той паростком любові проростали роки, Струмків життя жертовного
Вічно квітни, Ромен!
ВІЧНО КВІТНИ, РОМЕН! (Пісня) Здрастуй рідна земле, мій Ромене, Славний край – кобзарський, край-поет. Живить серце мудрість предковічна, Волі дух і слави із легенд. Приспів:
Відлунює Ромен
Ромен хіба не родич Рима? Д. Білоус О вічність Риму! – а з віків відлунює Ромен… Дикоцвітінням сонм Богів злітує долю. Чому ж серця очужені,
Перекопівка
Піснями вмита тут дорога до села, Пісні так сяють, наче усмішка хлібини. На рушниках дитинства порухи крила, І дух трави і глини свіжої в хатині.
Ромни
Вже доїжджаємо. Ромни. Засулля. Липень. Вечоріє. Не бачилися від весни. Як тато тут? – Один… Старіє… Я з Вами знов – Ромен, Ромен! По вулицях