Життя – бумеранг, споконвіку так люди казали, Ніщо не зникає безслідно, не йде в небуття. Комусь досить дня, а комусь і століття замало, Щоб мріяти
Категорія: Прокопенко Юрій
 |
Прокопенко Юрій Володимирович народився в селі Успенка Буринського району Сумської області 27 липня 1977 року. В 2004 році були надруковані «Позакласні заходи з математики. 5-8 кл» у бібліотеці «Шкільного світу» та альманах «Елегія», в яких вміщені віршовані твори. У 2006 році брав участь у І (районному) та ІІ (обласному) турах Всеукраїнського конкурсу „Учитель року – 2006”, де посів, відповідно, І та ІІ місце. У 2013 році були надруковані віршовані твори в альманасі «Елегія-2». |
Звуки шаманського бубна
Чуєш, як б’ються у закутках серця таємних Звуки шаманського бубна, занурюють в транс? Чемно вітається день між прелюдій буремних, Зайве закреслить в чернетках, з’являючись враз.
Глухий кут
Ти занесена в серце, мов вірус троянський, Не позбутись так легко, хоч що не роби. Потерпає душа від безглуздя розв’язки У катівнях постійних знервованих битв.
Нам нельзя в одиночку на звезды смотреть
Нам нельзя в одиночку на звезды смотреть, Осторожно касаясь в пространстве наощупь Холодеющих взглядов, сомненья терпеть, Постоянно теряясь в догадках, как проще Открывать, наугад, в
Опять этот бред
Опять этот бред – в зеркалах наважденье, Опять я без слов понимаю рассвет. Небесный простор не раскроишь за деньги И чувства не вложишь в короткий
Порожнеча в душі – голомоза зима
Порожнеча в душі – голомоза зима, Та, напрочуд, надія підтримує спокій. Лине серце постійно кудись вище хмар, Обіймає простори безмежно широкі. Колисанку співає, мов мантру
На фоні сіяння всевидящих стразів
Так темно довкола… Нахнюплено й зимно, Без тебе лиш морок зневажливо жде. Йому не розкажеш, що діється вдень, Як хоче душа обійнятись нестримно. І просто
Не в цьому житті…
Не в цьому житті заспівають птахи, Про щиру любов і поєднані душі. А в цьому житті, наш згорілий архів, Зникатиме мовчки в самотності гущі. Не
Не в цьому житті…
Не в цьому житті заспівають птахи, Про щиру любов і поєднані душі. А в цьому житті, наш згорілий архів, Зникатиме мовчки в самотності гущі. Не
Надышаться тобой невозможно
Надышаться тобой невозможно, Ты же ангел небесный, Я же пленник Земной. Ты приходишь во снах осторожно, Тихо сложишься песней, Я пойду за тобой. И неважно
Покидаю твоє поле зору
Покидаю твоє поле зору, Назавжди розірву ланцюги. Не чекай, я вже вийшов із гри І прямую в світи неозорі. Мов комета, заручник польоту, Камікадзе в
Плаче моя Бетельгейзе
Гине зоря в піднебессі, віддавши тепло, Плаче моя Бетельгейзе, і важко, і прикро. Вже не зігріє тебе, свій утратила лоск, Скоро помре бідолашна, хтось сяяння