Потворність зневір’я породжує смуту, Занепад традицій знекровлює рід. Ніхто не знаходить оспівану руту, Вона зовсім поруч, видніється брід. Та річка бурхлива людського страждання, Де замість
Категорія: Прокопенко Юрій
 |
Прокопенко Юрій Володимирович народився в селі Успенка Буринського району Сумської області 27 липня 1977 року. В 2004 році були надруковані «Позакласні заходи з математики. 5-8 кл» у бібліотеці «Шкільного світу» та альманах «Елегія», в яких вміщені віршовані твори. У 2006 році брав участь у І (районному) та ІІ (обласному) турах Всеукраїнського конкурсу „Учитель року – 2006”, де посів, відповідно, І та ІІ місце. У 2013 році були надруковані віршовані твори в альманасі «Елегія-2». |
Крила
Я думав, ти крила вдягати мені допоможеш, Ми б небом ставали, вбираючи простір навкруг. Я був би твоїм розкуйовдженим Сонцем, а може, І Всесвітом цілим,
Я йду на війну
Я йду на війну, воювати з собою запекло, Мені до вподоби, як завжди, шрамований біль. Колись бився з раєм, зухвало тримався за пекло, Сьогодні мирю
Наодинці зі мною думки
Наодинці зі мною думки, обережні й тривожні, Перейшли куряву міжусобиць і попіл війни. Скільки коштує біль? Оцінити, звичайно, не можна, Особливо, коли на терезах ніщо
Твіст
Навколо суєта розніжених фантазій, Казковість на порі в танок жаги ввійшла І грає жвавий твіст весна на новий лад, Маестро неземний розщедрився наразі. Відтворює дива,
Акорди натхнення
У відкрите вікно заглядає усміхнено Сонце І мандрує проміння в кімнаті, торкаючись стін. Оживає субтильне в душі від щасливості порцій, Перехопить в акорди натхнення всі
Шукали двоє щастя наодинці
Шукали двоє щастя наодинці, Самотності свої несли в собі. Були для світу, мов якісь чужинці, Зів’ялі квіти між людських орбіт. Живцем горіли, серце хоронили, Розбите,
Прихід любові
Прихід любові вже відчутніший і теплий, З’явилась пролісків плантація рясна. Весна здіймає вгору за здоров’я келих, Прокинься, друже, ти засидівся у снах! Занадто довго, випив
Розвіявши зронений щем
Ти можеш на рівних триматися поруч з мовчанням, Єдина, хто може почути мій грім, що в душі бережу. Отрута пекельна, чаклунством підмішана в чари, Лишень
П’ятий елемент
Ти – крайність постійна, не схожа на інших, Ти – світло між темряви в різних тонах. Бажання мого ти розрада найліпша, Розкручений смерч на голодних
Все пройде…
Все пройде, любов перетвориться в попіл, Його понесе невгамовність подій. Чудес не буває, мізерний розподіл: Округлений нуль на таблоїді з мрій. І власне розп’яття приречених
На темному боці
На темному боці суцільних ілюзій, Де все доленосне стомилось від змін, Верткі й галасливі гойдалися Музи На гойдалках срібних, текли навздогін. Струмками невтомних і звабних