Щось не спиться в цю ніч… А за вікнами – осінь… Вітер злісно зриває листочки вночі. Небо темне… і вдень десь поділася просинь, Холоднючі періщать
Категорія: Автори
 |
Письменники та журналісти, вчені й аматори, поети і прозаїки, художники та гумористи – всі, хто вміє тримати перо. А таких на славній Роменській землі немало. |
Минає все
Минає все, — як це от речення й наступне. Дощем прошито звичні тротуари. Останнє яблуко не за горами гупне, і перший сніг завіє надто рано.
На ювілей Вячеславу Турченку
Славку, друже, вітаю! Ти славний моряче, Вірних друзів тобі і козацької вдачі! Ти дожив до такої поважної дати – Ювілей би з ріднею, в гурті
Душі і вітру суголосся
Душі і вітру СУголосся, Бринить, звучить в дощинці осінь. Глухим – каштан СУрдопереклад Розмахує гіллям. Сквер. Смеркло. І ліхтарі в сріблястих СУкнях Навшпиньки легко йдуть
Вічний рух дерев
Цей вічний рух дерев, коли вони в оголенні своїх плечей та стегон дають дорогу вечорам сумним, вітрам розгульним, дощовим шерегам, загострить власне світосприйняття: від простору
Відкрите Звернення академіка Петра Харченка
Відкрите звернення академіка УАОІ Петра Харченка до керівників держав, Генерального секретаря ООН, очільників світових конфесій, Виконавчої Ради ІЛГА (ILGA), Норвезького Нобелівського Комітету Високоповажне панство! Я звертаюся до Вас із приводу надзвичайно важливої
Одинокое сердце
– Не родился, наверно, ещё твой мужчина, – Прошептала тоскливо ей ночью Луна, – Только в чём, не пойму, здесь таится причина, Что ты ночи
Крила
Я думав, ти крила вдягати мені допоможеш, Ми б небом ставали, вбираючи простір навкруг. Я був би твоїм розкуйовдженим Сонцем, а може, І Всесвітом цілим,
Осіння троянда
Вкладаю я слова в хореї, ямби, А то і в інші розміри вірша́. Ще із весни цвітуть твої троянди, Моя троянда – літо заверша. .
Своє ім’я я не любила з роду
Своє ім’я я не любила з роду, Та друзі запевняють мене знов – Ім’я моє – це гілка родоводу, Тому знайомтесь, звуть мене – Любов.
Ми на землі всього лиш люди
Ми на землі всього лиш люди, А не Боги, запам’ятай. Судить не нам, а Бог нас буде… Кого до пекла… , кого в рай. Ми
Люблю це фото
Люблю це фото. Ужгород осінній: лускою брук, а далі – в’ється Уж. От і кав’ярня: два кружальця піни… а може, просто тиша наших душ. Її