Бурулька іскриться на сонці чарівна,
Та, правда, недовго так сяє вона,
Бо серце м’якеньке ця має царівна.
Як сонце пригріло – лишилась вода.
Не віриться в твердість її монолітну,
Хоч справді трималася вечір і ніч.
Тепер ці краплинки прозоро-блакитні
Знов мріють бурульку таку відтворить.
Та, звісно, краплинки такі вже рухливі –
Вперед їм летіти, стрибати, пливти,
Збиратись гуртами у хмарки примхливі,
Веселці тримати високі мости.
На той рік мороз їх спіймає, скує,
А вітер-бешкетник, пустуючи, знов
Десь снігом колючим у безвість жбурне,
А сонце їм знов проспіва про любов.
І так повертається вічні віки,
Це знає бурулька і знає вода.
Бурулька все ж гріє на сонці боки
Й любові радіє, хоч знов пропаде.