Будинок цей пологовим зоветься. На ганок вийшла жінка молода. Їй, може, двадцять років(так здається). А доля в неї, ой, тяжка. Шкода. На трепетних руках дитя
Позначка: Вічність
Ікони плачуть…
Ікони плачуть… Покуть у печалі… Згорнули крила білі рушники, У лузі мавки гучно закричали, Засохли в полі сині волошкИ. І плачуть верби… Схлипує калина… У
Волошенко Андрій Прокопович – архітектор, живописець, графік, музикант
Народився 19 серпня 1883 р. в с. Процівка Роменського повіту Полтавської губернії ( тепер – м. Ромни , Сумська область) у селянській родині. Малюванням захоплювався
Перед боєм
Цигарку перед боєм запалю, Зроблю тривожно глибоко затяжку, І птахам всім замовкнути звелю, – Мені сьогодні боляче і важко… Загинув брат в нерівному бою, І
Не вірю
Не вірю, сину, що тебе нема! Не вірю, брате, що пішов назавжди! Не вірю, милий, смерть вона така! Не вірю, батьку, де шукати правди!? Згорає
Руки солдата
Це руки сина, батька, дідуся. Це руки найсвятіші Перемоги. Солдата руки і захисника. Де під нігтями пройдені дороги. Де на руках сліди від тяжких ран.