Промайнули літа, ніби клин журавлиний по осені. І несе течія незбагненно, невпинно кудись. Ми йдемо по стерні ноженятами босими, А душа, як той птах квилить:
Позначка: українка – найкраща жінка
Шкодую
Шкодую я дуже за тими роками, Коли я мовчала, а доля шмагала. Думки закривали ідею ключами. Поезія сохла, холола, дрімала. Життя визначає мені, що робити,
З неопублікованого
Музика плином на плечі, як руки дівочі, вляглась… Пари пливуть у легкій елегійній красі… Вальс, вальс, він до танцю запрошує вас, Всі у цім залі
У кожного із нас свої потреби…
У кожного із нас свої потреби… Вони з надії, радості, добра… Бо Господом нам послані із неба, Щоб милостива доленька була. Щоб кожен день нам
Пам’ятаєш, як ми, щасливі, йшли дорогами крізь роки?
Пам’ятаєш, як ми, щасливі, Йшли дорогами крізь роки? І на двох мали спільні крила, І кохання в серцях носили, І торкалась рука руки… Спільне горе,
Не за градусом сенсу
Не за градусом сенсу , Цельсія, не за Біблією чи Торою народилася ця професія – переписувача історії. Щоб епоху нову улестити, науковці, вчорашні з сивими,