Ми вже ніхто Автобус розкидав по різних сидіннях, Чомусь роз’єднав – ми ніхто, ми – чужі. Вже зникли набридливі й щирі видіння І тягне морозом
Позначка: поезія
Романтика любви
Романтика любви «…Прекрасней ночи, светлее дня Ты, словно ветер, любовь моя.» (П. Акимов) Я хотел бы прикоснуться К твоим темным волосам, К бедрам, талии, ресничкам,
ВІДХІД ЗИМИ
Ридала-плакала зима, Сльозами гірко умивалась, Бо ніжної краси нема. Уже самотньою зосталась. Ридала-плакала зима, Текли з очей струмками сльози, І дивувалася сама: За що покинули
ЗЛИВА ВІРШІВ
ТЕРПКИЙ НЕКТАР Люблю тепло я бабиного літа, Його терпкий нектар із чаші п’ю. Дощами вмита, сонечком зігріта, Я проводжаю молодість свою. Десь журавлі вже покидають
Вечная тайна
Сколько песен о женщинах спето, Сколько пьес и романов- не счесть! Мы читаем, как гибнет Джульетта, Защищая Ромео и честь. Всем невзгодам сердца их подвластны,
Берези за вікном
Прожиті дні оцінюю не раз, Гортаю їх, як незабутню повість. Й до щему серце стиснеться щораз За згаяні роки. Й живуча совість Докором вдарить, боляче