Підбирайте слова, коли хочете дещо сказати! Слово може убить, слово може до помсти призвати! Ранить душу повік, ранить серце, заточить в тенета! Підбирайте слова, і
Позначка: народ України
Близнята
Віршоновела Там, де річка чиста плине, де у небо пісня лине, село тут є мальовниче, у лісах, ярах – гніздиться. Тут козацька є садиба: сад
Я повна вщерть
Я повна вщерть. А дослухАюсь – пусто – украй, по вінця, розпачем катів. Здалось, січу на поминки капусту, де поряд – потопельник в наготі. Зв’язок
У пісні її душа
4 травня 1924 року у с. Сміле, що на Роменщині , у великій багатодітній селянській родині народилася дівчинка, яку назвали Олександрою. Та усі в сім’ї
Розстріляна весна
В моїм житті – розстріляна весна, її стрічаю з тугою в душі, бо віроломно вдерлася війна – руйнує все і знищує вона на тій землі,
Весняна заметіль
Весняна́ заметіль у дворі – Пелюсткові летять снігопади… Вийду я о ранковій порі, Щоб сп’яніть ароматами саду. . Заметіль у дворі, заметіль… Відцвітають старі абрикоси.
Цікаві факти з історії Лібаво-Роменської залізниці
Багатьох людей турбує той факт, чому спершу наша залізниця в документах значилася під назвою -Ландварово – Роменська, а потім – Лібаво– Роменська. Справа у тому,
Ну що, пілоте, горезвісний?
Ну, щ о, пілоте, за грошелі пустив ракети на оселі, на школи, дитсадки й лікарні, будинки жилові й кав’ярні, на діток, на жінок – цивільних,
Роздмухує вітер отруєних війн катаклізми
Роздмухує вітер отруєних війн катаклізми І попіл ретельно скальпує заплесканий ґрунт. Де градус тривоги постійно по стовпчику лізе, Формуючи згусток зневіри, свою власну гру. Німе
Лелекам вголос не накажеш не летіти…
Летять додому, повертаються здалека, Краями рідними над клекотом вогнів, Прадавні вісники весни й тепла – лелеки, Торують просторінь дорогами до гнізд. Лелекам вголос не накажеш
Ідуть українці…
Ідуть українці дорогами світу. В очах скільки болю, і горя, і сліз. Не можуть змиритися, Боже, з війною. Все важче дається тягнути цей віз. Ідуть
Я жити хочу в Україні
Я жити хочу в Україні, Це рід мій, доля і сімʼя, Іти по стоптаній стежині, Радіючи погожій днині І вічній пісні соловʼя, І сонцю, й