Сливоока мисливиця звіра із себе виманює, в хитрій руці – кольоровий привабливий спогад і – чорний, загострений, мов капуцин. А мисливське натхнення – що пензель:
Позначка: Любов Матузок
Вантажообмін
Вантажообмін. Потяг – як вантаж. «Це не любов !..» – волає плац вокзальний, де циферблати лиць псевдоовальні, вінтажні лави, винний арбітраж – із носа кров,
Наче пляшка на трьох
Наче пляшка на трьох ( сьогоденне, минуле й прийдешнє ), розливається час, а пролляте – цвіте й поцвіло… На родинному фото епохи – дрібнесенькі, де
Цвяхи
Бретналі, ґонталі, дахналі… Ґанджовиті, хоч прізвища – цвяші. Нас у долю своєї землі забивають довбешкою фальші. Невситима в’язка мілина, поглинаюча самості міти, де розплескують голови
Вічність
Ще – безвістя. Ще німо шляхам і морям. Ще із Йосипом в парі ідеш при надії – скоро вродиться хлопчик, твій син, Маріам! …Син твій
Я вертаюся
Зачинитись…Ридати ридма.. Утамовувать крик з руки… …А крізь вечора драну ринву просотались, течуть зірки і згасають в сухій скорботі сновидіннями сивих лип, на тремтливій найвищій
Золота клітка
Усіляке співала – балади, романси та арії, плюскотілася в оплесках, славу – з долоні спивай!.. Та недавно її запросили люб’язно в акваріум, попрохали довірчо: ось
Перший сніг
Снігоспів a cappella, дзвінок незнайомця вночі, тож мелодія часу стікає в долину безсоння і зринає – торік присягався один з копачів, що по першому снігу
Той, кого загубили
Той, кого загубили, навчається жити незнайденим… …Безіменний герой у притулку невмисних розмов – він мене не минув, випадково й болюче, мов заїди. І вже ніч
Моє місто
У Ромнах – зимно. На вулицях міста, передчуваючи довгу розлуку, бешкетує лютий. То ковзається на полонених ожеледицею вулицях, збиваючи з ніг перехожих, то стовбичить біля
Мій Ромен
Мій Ромен – герць племен, дзвін стремен, блиск імен… Снить Сула у легендах-лілеях, і каштани та клени незгірше знамен майорять у роменських алеях. Тут життя
“Бентежить душу ваших віршів вітер…”
…Поезія уперто обира отих кількох, що справді їй послужать! Оці її рядки про неї саму — Любов Матузок. Колись вона буквально стрепенула мене своїм словом.