Захворіла моя Україна, Із Дніпра голубими очима, Із карпатських річок голосочком, Із гірського намиста разочком, Із косою, з морськими вітрами, І волоссям, що пахне степами…
Позначка: Любов
Сон дитинства
Ясенем стану На довгій дорозі, Де поле широке, Де трави розлогі, Де пісню у небі Жайворонок співає. Ітиме прохожий Мене привітає, Зморений, сяде, Щоб відпочити.
ПЕРЕМИР’Я
ГОДІ ВЖЕ ВІЙНІ Вкраїнонько! Мій краю рідний, милий, На цілий світ один такий єдиний. Є в нас моря, високі гори й ріки. Вони у серці
ДОРОГА ДОДОМУ
ДОДОМУ ХОЧУ Снаряди рвуться – степ ввесь дибом. Заслало небо чорним димом. Вогонь пекельний скрізь палає, З домівок страх всіх виганяє. І їдуть люди геть
Проблиск світла
Ніжність Прокрадається ніжність, мов магма гаряча, Через тонни каміння зруйнованих мрій. Проростає між тріщин бажанням незрячим Недоладно згуртований стомлений стрій. Що ходив брати міцно поставлені
Ми вже ніхто
Ми вже ніхто Автобус розкидав по різних сидіннях, Чомусь роз’єднав – ми ніхто, ми – чужі. Вже зникли набридливі й щирі видіння І тягне морозом