Совенята

Совині діти

Совині діти
Тихо сонечко сідає, місяць тихо прибуває.
Всі птахи лягають спати, а сові – пора літати.
Розправила тихо крила й полетіла, полетіла.
Слід спіймати на вечерю мишу, чи горобеня,
бо совині малі діти ще не снідали зрання.

Прилетіла із харчами. Аж нема в гнізді дітей!!!
Хто негідник?! Лиходій!? Пташенят моїх згубив?
”Бачила, сусідко, я”, – мовить чорная ворона,
– як гладючий рудий кіт двох нікчем кудись потіг.

”Ні! Неправда! Не нікчеми! Діти то були мої.
Але гарні та вродливі і найкращі на весь світ.
”Дивно, – мовила ворона, – горобчиха теж хвалила
своє дитя на весь світ. Та наука вся у тому,
що її горобеня ти спіймала на обід”.

***
Котик Баюнчик

Ой мій котику Баюнчик,
Чорна спинка, білий чубчик.
Ой чи скажеш ти мені,
Хто учора на столі
З’їв смачненькую сметанку
Та ще молочком запив?
Але котик мій мовчить,
Лише смачно муркотить.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *