Мамин рушник Я взяв у руки рушника, Що вишивала мама. На ньому пісня солов’я Й калина кучерява. На ньому вишите життя, Яке вона прожила, На
Позначка: доля
Пора. Идём в дорогу мы…
Я научусь летать во сне, Пусть даже счастье только снится … Прочитаны судьбы страницы. Ну что нового будет там? Пора. Идём в дорогу мы… Пора.
Дякую долі
За життям своїм згорьованим я плачу, За роками, що пройшли і не вернуться. Побажайте мені, люди, ви удачу, Щоб зуміла не зламаться, не зігнуться. Треба
Захарченко Віта Анатоліївна
Я, Захарченко Віта Анатоліївна („… ім’я моє в перекладі – життя, бо дуже крихітною народилась я…”). Родом я з Недригайлівського району, мальовничого села Червона Слобода.
ПРИВІТ ПОСИЛАЮ
ХТО МИ Є? Ми українці? Хто ми є? У кожного ім`я своє. Ми українці не по крові! Ми українці по любові До Української землі. То
ЧТО КОМУ ДАНО
ВСТАНУ – ВЫСТОЮ Ворон ворону глаз не выклюет. Аист аисту не соврёт. А полынь-трава горечь выплюнет, Мимо кто пройдёт – подберёт. Голубь с голубем разворкуется.