Батьківська хата – це біль і тривоги,
Батьківська хата – розлуки й дороги.
Родинне гніздечко, тут мама звивала
І діток своїх тут усьому навчала.
Навчала, як землю свою боронити,
І як Україну найкращу любити,
І батька, і брата, сестру поважати,
Здоров’я і миру усім побажати.
Батьківська хата – це верби й тополі,
Тут яблуні, сливи – усього доволі.
Калина червона намистами грає,
За душу бере і аж серденько крає.
Батьківська хата – гніздечко лелеки,
А ми пташенята, розлетілись далеко.
Вертайтесь додому, до рідної хати,
На вас тут чекають і батько, і мати.
Батьківська хата – це хліб на столі,
І мамині руки – це піт на чолі.
Батьківська хата – це цвіт горобини.
І сльози, і радість малої дитини.
Батьківська хата – це вишні біленькі,
А батько і мати – такі вже старенькі…
Дивлюсь на батьків я, аж сум огортає,
Стежина рідненька, у сад повертає.
Батьківська хата – рушник вишиваний,
Для Вас найдорожчий – для мене жаданий.
Батьківська хата – це старість , не радість,
А діти й онуки ростуть всім на заздрість.
Батьківська хата… Живу я в тривозі,
Віддати Вам крила ніяк я не в змозі.
Батьківська хата – цвітуть чорнобривці,
І гордість у мами, що ми українці.