Лечу… Все кличе ластів’їний щебіт у той дитячий літокрай. Тож знов лечу, лечу до тебе — моє ти серденько не край. Заглядає подвір’я пустка в
Автор: Admin
Пролісків цвіт
Припадають ізнов ластівки до води і в студене здіймаються небо. Ти в дорогу мене за село проведи, Тільки слова прощання — не треба… Хай згадається
І. Битва рим
Сумління чисте? Важко на душі? Рятують серце лиш вірші. *** Усе почалося з суму та самоти. Якесь плутане інтерв’ю писакам. Просто розмова, без конкретики, без
ІІ. Думки
Камінь, який кидаєш у ставок, На мить лише сколихує воду. І все… Отак, буває, і я урок Закінчую. Як лист без відповіді, Звук без відгуку.
ІІІ. Людським життям електризуюсь
Живу, не гнусь, поляризуюсь, Людським життям електризуюсь, Бо не втечеш від полюсів. Критичних мінусів, плюсів. Життя іде, і струм іде, З ним не розлучишся ніде.
ІV. Мій Едем
Повір мені! Це синкретизм, Це зміна звуку – хроматизм, Це модуляція в житті, Ти вже на правильнім путі, Глобальне рішення прийняв – Прийшов, постукав, обійняв.