Жили ми добре, може, і не зовсім,
Чи в злагоді, а інколи – і ні?
На це відповіла нам пізня осінь,
Як потонув Майдан наш у вогні.
Один народ. Для всіх єдина мрія –
Квітучий край у мирі зберегти.
Було бажання і була надія…
Чому ж не допоміг нам, Боже, Ти?
Чому ж ми ворогами стали між собою?
Хто розбрат цей посіяв серед нас?
За що сплатили надвисокою ціною:
Вогонь життя героїв справжніх згас?
Терпець урвався. Всюди – безлад і свавілля,
Брехня, зухвальство, злидні, хабарі.
На Слобожанщині, Донбасі і Поділлі –
По всій країні, знизу й нагорі.
Тому і не стерпів народ, тому й піднявся,
Бо хоче гідного собі життя,
Хоча на кулі він усе ж не сподівався –
Пішла героїв сотня в небуття.
Не змиють їхню кров повік дощі весняні,
Не втішити і матерів серця.
Ввижатимуться довго їм боїв заграви,
Святими стали тих подій місця.
Злочинцям кари Божої не оминути,
«Небесній сотні» – вічнеє життя.
Народам України – завжди разом бути
І разом будувати майбуття.
03.2014 р.