Славетний Ромен
Зимовий ранок місто осяває.
Шевченка пам’ятник стріча гостей.
Сула й Роменка сплять під небокраєм.
Соборів дзвін. Краса алей.
Тут жив кобзар великий Адамцевич.
Чарівний край пісень, картин і сцен.
Кавалерідзе, Йоффе, Затиркевич…
А скільки славних ще імен!
І Деревська – Роменськая Мадонна,
і Тимошенко, і Степан Шкурат.
В історії Ромен здобутків повно.
Вже інші цей продовжать ряд.
Художники, поети, музиканти…
Сплав мудрості, натхнення, доброти…
Земля, яка народжує таланти,
земля, що любим я і ти.
Над містом сніжним сонце золочене.
Майбутнє України – за дітьми!
Прославлять у віках тебе, Ромене,
твої і доньки, і сини.
Пригорнусь до тебе серцем, мій Роменський краю!
Пригорнусь до тебе серцем,
мій Роменський краю!
За розмовами з тобою
кожну мить скучаю.
Бо, як вечір нахиляє
до землі край неба,
розказать про сум і радість
я спішу до тебе.
Сяду тут ось, біля хати,
що мене зростила,
і душа одягне білі
рушникові крила,
на яких – хрещата доля,
мальви, мак, жоржини,
і пташки, і колосочки,
і разки калини…
А впаде в мої долоні
стрічкою зірниця –
уплету у гриву вітру,
що конем промчиться.
І душа небес торкнеться,
і розквітнуть зорі,
і відкриються для мене
далі неозорі.
Будем знову наодинці
я і ти, мій краю!
Співбесідника за тебе
кращого не знаю.
Обійму світ Божий серцем,
всю красу знайому:
і бузок, і сад, і зорі,
бо ти скрізь, у всьому.
І полинемо з тобою,
краю мій, думками
над минулим, над майбутнім…
десь – під небесами.
Розкажу про сокровенне,
білі й чорні миті –
і усе ти зрозумієш,
як ніхто на світі,
і утішиш, і розрадиш,
мій коханий краю,
бо в тобі життєва сила,
що мене тримає,
бо в тобі моє коріння,
стежка ця і квіти…
Бо із ким, як не з тобою,
любо говорити?