Стоїть німим докором мертва хата,
Пустими вікнами зорить на білий світ.
Вона, здається, хоче розказати
Про тих, кого давно пропав вже слід.
Про тих, кого обігрівала
в зимову стужу жаданим теплом,
Чиїх гостей привітно зустрічала
І хлібом-сіллю, і хмільним вином.
Вона б ще розказала про малечу –
Прудку, дзвінкоголосу, гомінку,
А може, ще й про пару ту лелечу,
Що кожний рік приносила весну.
***
Що є для мене Україна?
То сиві верби за селом,
У діамантах рос стежина
І срібний місяць над ставком.
Що є для мене Україна?
Лелечий клекіт навесні,
У затінку беріз хатина,
Що світить вікнами мені.
Що є для мене Україна?
Колосся стиглого зерно
І мова рідна, солов’їна,
Як життєдайне джерело.
Що є для мене Україна?
В мозолях батькова рука,
І мами усмішка єдина,
І щира пісня гомінка.
***
Життя проходить ниткою тонкою,
Що може обірватись кожну мить.
І тільки б серце не давало збою,
І тільки б нерви витримали ритм.
Живем у вік новітніх технологій:
комп’ютери, мобілки, Інтернет.
Та ще й якби не загубити совість,
Думок і помислів високих лет.
І серце не даватиме ще збою,
Сталеві нерви попадуть у ритм,
Як житимеш в гармонії з собою,
Ще поживем, нас витримає світ.