Зграя німих сновидінь
Безтурботно проходять хвилини,
Наче варта між зоряних брам.
Щось відверте ніяк не поглине,
Все жбурляє мій сон в тарарам.
Що завівся, ще й так розходився,
Заховав увесь світ в куряві.
Досить жваво, мов вітер пронісся,
То стогнав навкруги, то ревів.
І злякав зграю снів божевільних,
Полетіли, мов тьма горобців.
А свідомість – закутий невільник,
Все лічила в сум’ятті рубці.
Оніміли всі марення швидко,
Монохромність вдягли і журбу.
Закрутилися кадри нізвідки,
Біль несуть у шаленості бур.
Що вам треба від мене? Озвіться!
Жар душі, що безслідно погас?
Чи піймати думки, мов жар-птиці,
Що забрав невгамовний Пегас?
І, нарешті, провалля в безодню…
Де мандрівка, крізь простір і час,
Вже наблизила «завтра» й «сьогодні»
І майбутнє з теперішнім враз.
12:02, 16.03.2014 рік.
Небесний добродій
У відкрите вікно знову дивиться Місяць,
Сповіщає всім смертним якусь таїну.
Він пропасти в галактиці дуже боїться
І при цьому так хоче у безмір гайнуть.
Мов заручник, мов в’язень, чекає на вирок
Божевільних стремлінь і прихованих сил.
Хочеш знати, напевно, чому пекло вкрило
Скам’янілим забралом його світ краси?
Він сумує в мовчанці за втраченим дивом,
Бачить в спогадах Лелю*, що поряд була.
І роздроблене щастя, що впало, мов злива,
Зорепадом вогнів на приреченість лав.
З тих часів перебігла тьма-тьмуща рапсодій,
Що вдягали десь Землю в барвисту весну.
Тільки вічно самотній, небесний добродій
Ніжить погляди тих, хто в задумі, без сну.
11:02, 4.04.2014 рік.
Задзеркалля
Вже нахнюплені хмари закрили світило,
Мов не ніч навкруги, та вкрай темно мені.
Заходився збирати розтрощені крила,
Не літати віднині в промінні деннім.
Десь лунало терпіння невиразним звуком,
Не розчути у нім всюдисущу печаль.
Хтось відверто хотів пересилити муки,
Та весь час догорала стремління свіча.
Повертайся, химеро, в своє задзеркалля,
Досить світ віддавати на страту рокам.
Хай біжить відголоском у морок провалля,
Вочевидь, не істота, а мара з-під брам.
У знедолених снах розкривалася мрія
І несла, мов на хвилях, зраділу весну.
Залишала на ранок дух хижого змія,
Що вертів, як хотів, опускаючи в нурт.
12:50, 17.04.2014 рік.
Розмріяна Ява
Невимовно щаслива й відверта пора
Заходилася світ мій вбирати у зелень,
Ошалілі мотиви впустила і стелить
Крізь орнаменти дикі казковість окрас.
Неймовірно, та знову тікають думки
Від хурделиці снів до глибин божевільних,
Де занурений в спогади вічний невільник
Всі кайдани порвав, скинув жереб якийсь.
Посвіжіло на серці в привільному дні,
Проглядають довкола розкидані квіти.
Ніжне Сонце моє так розмріяно світить,
Знов здається мені, що тобі лиш одній.
Заглядає навшпиньках в оманливу даль,
Мовби хоче торкнутися краю заграви,
Обертаючи мить, що біжить дуже жваво,
Та не може знайти своє місце, на жаль.
12:45, 23.04.2014 рік.