Здригнулася у Каневі земля:
Кобзар прокинувся, і вже йому не спиться…
Під берегами сивого Дніпра
Він на коліна впав до Бога помолитись:
“Моїм думкам Ти спокою не дав!
О, Боже, Ти за що мене караєш?
Невже Ти хочеш, щоб я людям нагадав?
Невже на це мене Ти знов спіткаєш?
Щоб ті слова, що билися колись
У грудях, знов з’явилися на волю,
Щоб сила у думках і волі міць
Плекали щедро українську долю…
Молюся, бо вся правда у Тобі,
І сила вся, і воля – все єдино!
Іду на Київ. Там моя душа.
Я завжди був Вкраїні вірним сином.”
Промовив, і затихло навкруги,
Так стало тихо, наче все поснуло.
“Скажи ж, мій Боже, за які гріхи
Цю землю мир і щастя оминули?
Я бачу, що розруха тут і там:
Села немає, всі хліви розбиті,
Ліси в смітті, а на полях бур’ян,
Будівлі… та дахами не покриті…
Всі люди злі, обурені життям.
Надія є, та справдження немає.
Іду на Київ, може краще там,
Бо душу ця картина розриває…”
Прийшов. Стоїть. Весь Київ у вогні…
“Спинися, Боже! Лихо мені, лихо…
Невже привів мене сюди у час війни?
За що моїм очам така от втіха?”
“Прокиньтесь, люди! Ви ж усі одне!..
Навіщо постріл серце розриває?!
Ви – українці всі! І це святе!
І в єдності лиш сила розквітає!
Спиніться, люди! Разом до мети!
Нехай “пани” вимолюють прощення!
За грати! На тортури! Навесні
Нехай не буде їм благословення!
Ви винні всі, хто дав чіткий наказ!
І ті, хто промовчали! Всі ви – вбивці!
Не змити кров… не висушити сліз…
Брудна вода тече у цій криниці…
Небесна сотня вартою стоїть!
Повірте, вони тут ось біля мене!
Вони були, щоб правду відродить,
Вони були, та вже їх не повернеш…
І вам, прийдешнім, буде хай закон:
“Людина – то найвища в світі цінність!”
І люди ці, яких лилася кров,
Вони для вас дали таку можливість.
Тепер при владі! Здійснюйте думки
Свого народу, і йому во благо!
Ви – виконавці, не керівники!
Бо ми – народ, який не знає страху!”
“Скажи ж, мій Боже, за які гріхи
Моє Ти серце знову розтривожив?
Пройшли роки, минулися віки…
А спокою нема… За що, мій Боже?”
“Ти – син країни! Ти – її душа!
Слова твої – то влучний в серце постріл!
Вони почують! Подивись! Весна
Уже новий лаштує в світі простір!..”
(Катерина Лук’яненко)
27.02.2014р.