ВОЛОШКОВІ ЛІТА

ВОЛОШКОВІ ЛІТА

Волошкові літа, волошкові,
Дай мені в них поринути знов.
Дай зігрітись тією любов’ю,
Що колись так бентежила кров.

Знов в очах твоїх бачу волошки,
В них потонуло небо до дна.
Там цілунків моїх відголоски
І любов та, що в світі одна.

Я піду у поля світанкові,
Задивлюся на Божу красу.
Стану цвітом твоїм волошковим,
Де бджола п’є ранкову росу.

Не летіть же, літа мої, стрімко,
Ще не випита чаша до дна.
І тоді хоче ніжності жінка,
Коли в косах її сивина.

ДОРОГА ДО ХРАМУ

Ти не зі мною спать лягаєш
І не зі мною ти встаєш.
Ти не зі мною хліб свій ділиш
І не зі мною в храм ідеш.

Життя вже так розпорядилось:
Я десь отут, а ти – десь там.
І нам з тобою не судилось
Долати вдвох дорогу в храм.

КОХАННЯ – НЕ ПРОВИНА

“Ты подарила мне время,
Я причинил тебе боль…”
(з пісні)
“Давай зупинимось на цьому”, –
Сказав, мов плюнув в душу.
Ти не подумав, що все це
Я “перетерти” мушу.

Ти кинув серце на вогонь
І вмить про все забувся.
А я удень і уночі
На тім вогні печуся.

Закрила очі на двоякість,
Повірила в любов.
А ти щораз мені “сюрпризи”
Підносиш знов і знов.

В що ще повірить? – підкажи,
Підготуватись мушу.
Бо ще один такий “сюрприз”,
І – можна згубить душу.

Та не схилюсь і не зігнусь,
Не стану на коліна.
Тобі при зустрічі всміхнусь.
Кохання – не провина.

РОЗСИПАНЕ НАМИСТО

Розсипались слова, наче намисто,
І нам вже їх ніколи не зібрать,
Лиш тільки очі сяють променисто
Та руки тягнуться, щоби тебе обнять.

Обнять тебе, далекого й близького,
Покласти мрію на твоє плече.
І виплекать надію хоч на Бога,
Та пам’ять заглушить, хай не пече.

ПРИСПАНІ СЕРПАНКИ

Не буди ті приспані серпанки,
Пам’ять серця також не буди.
Бо вже, разом з пам’яттю гіркою,
Згіркли на вустах моїх меди.

Не броди у снах моїх до ранку,
Не шукай прощення там і тут.
Залиши сліди свої на ганку,
Їх вітри снігами заметуть.

ЗАГОРНУ ТЕБЕ В РОСИ СВІТАНКУ

Загорну тебе в роси світанку,
В ясні очі загляну твої.
Залишуся з тобою до ранку,
Де співають дзвінкі солов’ї.

Проганяю тебе й повертаю,
Бо приходиш у снах кожну мить.
Ти гадаєш, я серця не маю,
Тоді що ж воно в грудях болить?

Заплету я волошки у коси,
Ноги босі у роси вмочу.
Від блаженства закрию я очі
Й на твоєму плечі помовчу.