ТИША
Чую, як дихає тиша,
Безсоння надходить сумне,
Немовби настирлива миша,
Доводить до сказу мене.
Качаюся з боку я на бік,
Тріщить голова від думок,
Міняючи сну мого лік,
На бистрий шумливий струмок.
Чекаю жаданий світанок,
Утрачена віра у сон,
Допоки невиспаний ранок
Не візьме все тіло в полон…
НОСТАЛЬГІЯ
По радіо слухаю реп,
Цей модний римований треп,
А душу пече ностальгія:
По співу Едіти,Назарія й Хіля…
Про руту червону в садочку
І вишиту шовком сорочку,
Про чорнобривці із мальвами,
Дбайливо посіяні мамами.
Забувши про вік і про час,
Думками у юність лечу:
Було все по-іншому в нас,
Ще більше цим душу печу!
На жаль, не повернеш назад
Життя, що так швидко спливло,
Бо лише педант-марнотрат,
Жалкує за тим, що пройшло.
***********
Спокоєм небесним дихає земля,
Бо моя величність – в злеті журавля,
В спокої і мирі – пташка і тварина,
Та зовсім інакше прожива людина:
Помислами злими забиває розум,
Язиком своїм бог-зна що морозить,
В серці в’ють гніздечка часто темні мрії,
Повмирали в душах віра і надія,
Куди не поткнешся – скрізь брехня, бездушність,
Чому ж дозволяє Бог нам таку сущність?
БАЙДУЖІСТЬ
Убогий той, у кого спить душа,
І світ належно не сприймає.
Він бачить щастя у грошах,
Але духовності не має.
Живе собі, як та стеблина,
Не чує співу солов’я,
Подивишся-немов людина!
Та знай, ця стежка – не моя:
Щоб буть байдужою до всього,
Нічого серцем не сприймать!
Скажи мені: а ради чого?
Бездушну душу поруч мать?