Моя бабуся
Гнилий сарай, мітла та ступа
Старенька хата край села.
І трав цілющих ціла купа
Так пращурка моя жила.
Заходиш, піч, одна кімната
Без образів пусті кутки
Сама чомусь людьми проклята
Що вміла горе принести
Тому її усі боялись
Щeй на лиці страшна була.
Із нечистю та чортом зналась.
Та перед серед відьм вела
Тільки мене вона любила
На руки брала коли ріс
Завжди вона мене смішила
Бо був кривий і довгий ніс
У чорному всьому ходила
З ціпком покрученим в руці
Ну прямо як нечиста сила
З надмірним відблиском в лиці
Жила сама лиш чорний кіт
Та півень, бігали в дворі
Померла в дев’яносто літ
Під осінь в дощовій порі
Коли її похоронили,
Здихнуло легко все село
І тільки я біля могили,
Заплакав жаль її було.
А як підріс хреста поставив.
Все ж як не є, моя рідня
Бо хто б мій рід іще прославив
Та дав у спадщину знання.
***
Краплини щастя
Щастя ми збираєм по краплині.
То лиш горе, хмарами звиса
Відшукай його у кожній днині
Бо воно зникає як роса.
Гляне сонце, вже її немає.
Лиш по долах, котиться туман
І ніхто так ділом і не знає
Де життя, а де самообман.
Ним ніяк не можна заручитись
Важко ті краплини завжди мать
Тож давай ріднесенька учитись
Як на долю рос насобірать
І якщо ти добре розумієш
Що в коханні істина проста
Краплями весь двір собі засієш
І здійсниться вся твоя мета.
***
Дороги
Мої ноги морозила північ.
Обпікав каракумський пісок.
Та надія була завжди поруч
Під важкий, але впевнений крок.
Розминали бархани пустелі.
Толочили сибірську траву.
Забирались в Саянах на скелі.
Опускались в Байкал і Неву.
Обходили в натузі півсвіту.
І до тебе нарешті прийшли.
По великому серця привіту
Ми зустрітись нарешті змогли.