У мальовничому куточку України на березі річки Сули розташоване чудове місто Ромни. Воно багате народними традиціями, видатними іменами, високою музичною культурою, зосередженою в культурних закладах. Наше древнє місто має велику культурну спадщину. В 20-х роках ХХ століття в Ромнах існувало три театри, народне музичне училище, а 10 травня 1920 року була відкрита Роменська народна музична школа. Її контингент налічував 350 учнів та 15 викладачів з вищою професійною освітою, які закінчили Одеську, Харківську, Київську, Петроградську, Лейпцизьку консерваторії, Мюнхенську Музичну Академію та Ризьський музичний інститут. Очолила школу Амалія Юхимівна Штулькерц. В ній навчали учнів сольному співу, грі на фортепіано, скрипці, віолончелі, народних інструментах. Маючи високий потенційний рівень навчання, впродовж року Народна музична школа була реорганізована в Професійну музичну школу, в статуті якої було написано: «Метою школи було дати початкову мистецьку освіту дітям, які мають необхідні музичні здібності, щоб в майбутньому вони стали корисними в галузі музичного мистецтва. В школу першої ступені приймаються діти віком від 8 до 12 років, другої ступені – з 11 до 18 років. Учні, які не показують професійний ріст для продовження музичної освіти, вибувають із школи». При професійній музичній школі діяли обов’язкові вечірні курси з італійської та французької мови для учнів майстерні сольного співу. Право відвідувань цих лекцій надавалося також і учням інших спеціальних майстерень (фортепіано, скрипка та інші).
У своєму звіті за 1920-1921 навчальний рік директор Амалія Юхимівна Штулькерц відзначала величезну концертну діяльність школи і жалюгідні умови, в яких працював колектив: «Із – за відсутності палива заняття в школі не проводяться. Та за рахунок коштів учнів та допомоги наросвіти почало опалюватися приміщення. Але в січні 1921 року в ньому поселили Терполк. Музичні інструменти розвезли по різних місцях. Школа знову не мала можливості повноцінно функціонувати. І тільки в квітні, завдяки місцевому завгоспу, було знайдено приміщення з п’ятьма кімнатами.». Та у вересні 192І року і ці кімнати було зайнято під комуну відповідальних працівників. Заняття проводились на квартирах викладачів.
Але, незважаючи на такі страшні умови, в яких проводився навчальний процес, силами викладачів та учнів були підготовлені два публічних показових вечори, які пройшли з великим успіхом. І, як писала директор, «…викликали інтерес з боку представників влади та любителів музики». Проводилися музичні вечори для учнів навчальних закладів, лекції – концерти для робітників та червоноармійців, була підготовлена дитяча опера.
Учні постійно демонстрували свої досягнення, виконуючи неймовірно складні програми на концертах, які проводилися в залі робітничого палацу. До речі, в архіві збереглися програми концертів.
А. Ю. Штулькерц в звіті відзначала: «Школа могла б ще більше розвивати свою діяльність, відкривши в ній клас хорового співу і короткострокові курси для підготовки
музичних інструментів для організації хорів та народних оркестрів у селах, якби не всі ті несприятливі обставини, які гальмували і гальмують роботу: відсутність приміщення, палива, посібників, матеріальна незабезпеченість школи та її співробітників».
У школі був згуртований колектив музикантів-професіоналів, які не дивлячись ні на що, працювали з ентузіазмом, самовіддано, за покликанням. І це підтверджено словами директора школи: «Зараз я працюю в професійній музичній школі та з любов’ю відношусь до справи, тому що маю можливість пристосовувати свій багаторічний педагогічний досвід та черпати духовну їжу для своєї діяльності в галузі музичної освіти. Так, тільки в школі викладач може знайти задоволення для свого визнання, тільки в школі він може збагачуватися матеріалами, які розширюють та наповнюють музичний кругозір!».
В обласному архіві збереглися автобіографії викладачів. Знаходимо, що до відкриття Народної музичної школи, була приватна музична школа. Так А. Ю. Штулькерц пише, що, закінчивши Ризький музичний інститут, поїхала до Берліна, де брала уроки у відомого професора Берлінської консерваторії О. Лозе, а потім переїхала в Ромни в 1897 році і займалася музикою та педагогічною діяльністю.
Викладач Олена Євгеніївна Сосон після закінчення Одеської консерваторії приїхала в 1918 році в Ромни і давала уроки музики, а з відкриттям Народної музичної школи почала працювати в ній викладачем фортепіанної гри.
Ганна Олександрівна Бауман давала уроки музики з 1915 року. А Михайло Борисович Боруля, 1898 року народження, наголошує, що музичну освіту здобув у приватній! музичній школі в Ромнах, а потім вступив до Харківської консерваторії з класу скрипки.
На жаль, більше матеріалів про подальше існування чи ліквідацію музичної школи в архіві не знайдено. Цікавим є посвідчення № 1 від 2 березня 1920 року Петра Івановича Авраменка про те, що він був членом колективу Роменського народного музичного училища (до відкриття Народної музичної школи. (Діброва Г.В.) музичних інструментів для організації хорів та народних оркестрів у селах, якби не всі ті несприятливі обставини, які гальмували і гальмують роботу: відсутність приміщення, палива, посібників, матеріальна незабезпеченість школи та її співробітників».
У школі був згуртований колектив музикантів-професіоналів, які не дивлячись ні на що, працювали з ентузіазмом, самовіддано, за покликанням. І це підтверджено словами директора школи: «Зараз я працюю в професійній музичній школі та з любов’ю відношусь до справи, тому що маю можливість пристосовувати свій багаторічний педагогічний досвід та черпати духовну їжу для своєї діяльності в галузі музичної освіти. Так, тільки в школі викладач може знайти задоволення для свого визнання, тільки в школі він може збагачуватися матеріалами, які розширюють та наповнюють музичний кругозір!».
В обласному архіві збереглися автобіографії викладачів. Знаходимо, що до відкриття Народної музичної школи, була приватна музична школа. Так А. Ю. Штулькерц пише, що, закінчивши Ризький музичний інститут, поїхала до Берліна, де брала
уроки у відомого професора Берлінської консерваторії О. Лозе, а потім переїхала в Ромни в 1897 році і займалася музикою та педагогічною діяльністю.
Викладач Олена Євгеніївна Сосон після закінчення Одеської консерваторії приїхала в 1918 році в Ромни і давала уроки музики, а з відкриттям Народної музичної школи почала працювати в ній викладачем фортепіанної гри.
Ганна Олександрівна Бауман давала уроки музики з 1915 року. А Михайло Борисович Боруля, 1898 року народження, наголошує, що музичну освіту здобув у приватній! музичній школі в Ромнах, а потім вступив до Харківської консерваторії з класу скрипки.
На жаль, більше матеріалів про подальше існування чи ліквідацію музичної школи в архіві не знайдено. Цікавим є посвідчення № 1 від 2 березня 1920 року Петра Івановича Авраменка про те, що він був членом колективу Роменського народного музичного училища (до відкриття Народної музичної школи. (Діброва Г.В.) німецькій газеті «Неділя» була стаття про концерт нашої землячки, прибуток від якого вона передала на лікування українцям, хворим на туберкульоз. У 1950 році Ганна переїхала до Сполучених Штатів Америки. Численні виступи відомої співачки живуть у пам’яті багатьох людей. Ось що писала по неї газета «Народна воля» від 3 грудня 1950 року вже після першого її концерту на американській землі: «…Всі без винятку сольні співи слухачі сприймали з надзвичайним захопленням і задоволенням. Краса її голосу йшла в парі з духовним переживанням того, що вона співала. А якщо додати бездоганну дикцію, відповідні нюанси, експресію, то перед нами постане приваблююча постать нашої співачки Ганни Шерей у всій її красі…». У 1973 році Девід Рід – голова Американської асоціації композиторів, після її виступу на концерті сказав: «Ми, американці, тепер пізнали надзвичайну красу української пісні і музики». У 1993 році Ганна Шерей померла. Похована наша славна українська примадонна на українському православному кладовищі в штаті Нью-Джерсі.
Історія Роменської дитячої музичної школи розпочалася в далекому 1954 році. День 1 вересня 1954 року записаний пам’ятною датою у трудові книжки 5 викладачів, які переступили поріг школи. Контингент учнів налічував 45 чоловік. Сьогодні це живий, затребуваний часом навчальний заклад, куди вже 66 років кожного дня приходять діти на неповторну зустріч зі світом музики. Школа по краплинці зберігає найдорожчі події життя багатьох поколінь. Її можна назвати по-різному: берег дитинства, храм музичної науки, картинкою дитячих мрій. Але це втілилося в єдиному понятті – рідна музична школа – перший крок у чарівний світ звуків, творчості, у духовне життя, де закріплена благородна традиція виховання талантів, для яких музика – вічне і невичерпне джерело.
Величезну роль у становленні колективу зіграли керівники, які очолювали його в різні часи. Завдяки їм був створений творчий колектив викладачів-однодумців.
Перший директор школи – Ковган Іван Іванович. Для нього то був складний відповідальний час. Багато прийшлося попрацювати в облаштуванні приміщення, створення матеріально-технічної бази школи, організації контингенту з 45 учнів.
Другим директором школи був Пиляєв Віталій Васильович, випускник Львівської консерваторії. Це була цілеспрямована людина, прекрасний організатор, багато уваги приділяв підбору кадрів та професійному росту викладачів. Він заснував оркестр народних інструментів, який потім отримав звання Народного, в складі якого були викладачі, учні та любителі музики.
У 1975 році обласним управлінням культури було призначено директором Підвезу Олексія Володимировича, який працював на цій посаді 20 років. Це людина сповнена творчого ентузіазму, високої внутрішньої культури. Головним напрямком діяльності школи для нього був розвиток колективних форм музичного виховання дітей та дорослих. Після закінчення Харківської консерваторії розпочав трудову діяльність у рідній школі. Це був чудовий педагог та виконавець, виступи якого завжди чекали прихильники музичного мистецтва. Тривалий час акомпанував Заслуженому Народному хору, Народному хору «Ветеран», місцевим співакам, був солістом Народного оркестру народних інструментів. Багато його випускників стали музикантами, тому що Олексій Володимирович був взірцем для своїх учнів.
З 1994 року біографія школи пов’язана з ім’ям її директора Охотник Тетяни Гаврилівни – енергійної, талановитої організаторки, відданої своїй справі. 21 рік працювала заступником директора з навчальної роботи, 21 рік очолювала колектив музичної школи. Тетяна Гаврилівна створювала в колективі атмосферу творчого порозуміння, підвищувала рівень навчально-виховної роботи, зміцнювала матеріально-технічну базу закладу. Закінчивши Одеську консерваторію, вона повернулася до рідної музичної школи. Була учасницею Народного оркестру народних інструментів, виступала з сольними концертами в Будинку культури, на різдвяних концертах органної музики разом з учнями свого класу – у складі фортепіанних дуетів. Як викладач-методист Тетяна Гаврилівна завжди у пошуку нових форм і методів педагогічної роботи. Неодноразово її методичні роботи знаходили похвальні відгуки в Києві, Сумах та друкувалися у столиці. За 50 років роботи випустила багато учнів, більш ніж половина з яких пішла стежкою свого наставника, отримавши мистецьку освіту.
Пам’ятаємо наших перших учителів: Шевцову Нінель Антонівну, Берко Галину Яківну, Каплун Софію Семенівну, Левченко Софію Тимофіївну, Покойовця Івана Петровича, Токаря Леоніда Андрійовича, Коваленка Якова Дмитровича,
Тройника Івана Івановича, Шпаченка Максима Кузьмича, Яковенка Григорія Петровича та інших, які багато зробили для пропаганди музичного мистецтва в місті.
Понад 50 років працює в школі викладач-методист Василь Григорович Манько. 13 років був на посаді заступника директора з навчальної роботи, 33 роки був керівником Народного оркестру народних інструментів, акомпаніатором Заслуженого Народного хору, Народного хору «Ветеран». Член Національної ліги українських композиторів, чудовий педагог та виконавець, був неодноразовим переможцем обласних та всеукраїнських конкурсів композиторів. Його авторські концерти, які відбулися на сценах Ромен, Сум, Києва, говорять про талант нашого маестро. Надруковано багато інструментальних та вокальних збірників у Києві, твори яких використовуються на конкурсах різних рівнів учнями мистецьких закладів. Піснями Василя Григоровича солісти Народного оркестру народних інструментів Володимир Мелешко та Парима Максименко полонили душі глядачів у Будинку офіцерів у Києві на концерті, присвяченому 300-літтю з дня народження П. Калнишевського, на Всеукраїнському фестивалі «Байда» в Тернополі, отримавши «Приз глядацьких симпатій», та на заключному концерті козацької пісні в Національному оперному театрі Києва. Його учні були лауреатами обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів.
Слова подяки чудовому викладачу Булим Вірі Павлівні, яка має більше 50 років стажу роботи в Роменській дитячій музичній школі. Це прекрасна жінка, якою захоплені учні та колеги, завжди усміхнена та сповнена оптимізму. Була учасницею Заслуженого Народного хору, солісткою Народного оркестру народних інструментів, брала участь, як вокалістка, у заходах місцевого, обласного та державного рівнів. Підготувала безліч лауреатів всеукраїнських та міжнародних конкурсів, які підкорювали публіку в багатьох містах України, а також Азербайджану, Болгарії, Польщі, Королівстві Нідерланди та Італії.
Серед перших учнів школи були Катерина Жарікова (Шестак), Алла Сорока (Назаренко), Володимир Сизов, Світлана Грудницька (Лелюх), Алла Дядя (Базанова), Наталія Іващенко, Людмила Соловйова (Підвеза), Тамара Синельник (Нечипор), Людмила Іванська (Прокопенко), Валентина Гарлига (Щеглова), Любов Койдик (Божко), Катерина Матвєєва (Пятчанін) та інші, які, отримавши музичну освіту, повернулися працювати в рідну школу.
Гордістю є наші випускники, які працюють в інших містах. Це Ада Тронь (Кушплер) – професор Львівської Музичної Академії, Тетяна Ульянич (Шемеліна), Валерій Пастухов, Любов Хацько – викладачі Сумського фахового коледжу мистецтв і культури ім. Д. С. Бортнянського, Олександр Даниленко – директор Сумської обласної філармонії, Вячеслав Яковлєв – викладач Запорізького музичного училища, Юрій Назаренко, що працював у Харківському Національному університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського та інші. Багато випускників після закінчення вищих навчальних мистецьких закладів працюють у професійних оркестрах в Україні та за кордоном
Колишні учні нашої школи Альона Петренко та її донька Софія Бахман зараз громадяни Швейцарії. Альона закінчила Київську консерваторію та аспірантури міст Києва та Фрайзбурга. Була лауреатом та дипломантом міжнародних конкурсів піаністів у Італії, Німеччині, Швейцарії, Японії, США, Ізраїлі, Франції та інших країн. Поєднує концертну та педагогічну діяльність. Софія закінчила школу-десятирічку ім. М. Лисенка, лауреат І премії Швейцарського національного конкурсу піаністів, дипломант Інтернаціонального конкурсу піаністів у Німеччині. Але дорога в світ професійного мистецтва видатної піаністки вийшла з нашої музичної школи. З великою вдячністю до викладачів у 2012 році Альона Петренко (творчий псевдонім Черній) подарувала рідній школі рояль «Ямаха», а у 2013 році мешканка Швейцарії Марга Шмідт за рекомендацією Альони подарувала нашій школі акордеон, який був необхідним для наших учнів.
Зараз у школі навчається 367 учнів по класах фортепіано, сольного співу, скрипки, баяна, акордеона, домри, балалайки, бандури, духових інструментів.
На високому рівні проводиться культурно-просвітницька робота. Незабутніми залишилися творчі вечори «Живопис, поезія, музика», присвячені творчості місцевих художників: Миколи Самохіна («Зимові кольори») та Вечір його пам’яті; Сергія Півторака («Осінній вернісаж»), Олексія Северина («Старе місто»), Надії Полуян-Внукової («Намалюй мені мить»), які проводилися за ініціативою Тетяни Охотник. На згадку про такі вечори художники дарували свої картини для дітей музичної школи.
Були проведені чудові мистецькі заходи, присвячені матері-героїні Олександрі Деревській, ювілею лауреата Державної премії, народного артиста, заслуженого діяча мистецтв Росії, нашого земляка – композитора І. Й. Шварца, 110-й річниці роменського бандуриста Євгена Адамцевича. Щорічно проводяться лекції-концерти («Її величність Бах», «У світі класичної музики», «Парад ансамблів») та тематичні мистецькі заходи, присвячені великому Кобзарю Т. Г. Шевченку, Дню Перемоги, Дню музики та інші.
Викладачі та учні завжди є учасниками культурно-мистецьких заходів на рівні міста, області, держави. З великими концертними програмами виступали вони з авторськими концертами композитора Манька Василя Григоровича та його учня, юного поета Ярослава Кравченка на столичних сценах: у Національній спілці письменників, Національному Палаці мистецтв, Національній філармонії, Київському музичному театрі для дітей та юнацтва; були учасниками Гала-концерту міжнародного фестивалю на Співочому полі в Києві, виступали у театрах юного глядача Києва та Сум. Візиткою Роменської дитячої музичної школи з 2006 року став регіональний конкурс «Ромен» для виконавців музичних творів на народних інструментах, який з 2013 року набув статус обласного. Конкурс «Ромен» користується популярністю серед шкіл Сумської, Полтавської, Чернігівської, Харківської областей та за останні роки збирав понад сотні талановитих учасників.
З 2007 року з великим успіхом проходять щорічні Регіональні конференції викладачів фортепіанних відділів мистецьких шкіл області, метою яких є підтримка педагогічної творчої ініціативи та підвищення професійного рівня викладачів, залучення їх до активізації діяльності навчальних мистецьких закладів у напрямку естетичного виховання дітей та молоді. На конференціях викладачі-піаністи узагальнюють методику викладання гри на фортепіано, розповсюджують педагогічний досвід. Особливу подяку колектив дитячої музичної школи висловлює Управлінню культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації, Роменській міській раді, відділу культури виконкому міської ради, завідувачам відділом народних інструментів та фортепіанним відділом Сумського фахового коледжу мистецтв і культури ім. Д.С.Бортнянського Юрію Григоровичу Лелюшкіну та Тетяні Григорівні Шемеліній (випускниці нашої школи), які завжди надають велику підтримку для організації та проведення цих заходів.
Роменська дитяча музична школа у 2009 році пройшла державну атестацію з відзнакою. У закладі працює творчий колектив педагогічних працівників, який був нагороджений за високі педагогічні та творчі досягнення Грамотами та Подяками Міністерства культури України, Українського Фонду культури, Головного управління культури м. Києва, управління культури і туризму Сумської обласної державної адміністрації, міськвиконкому міської ради, відділу культури виконкому міської ради.
Зараз у школі навчається 367 учнів по класу фортепіано, сольного співу, скрипки, баяна, акордеона, домри, балалайки, бандури, духових інструментах. Одним із найважливіших пріоритетів закладу є виявлення та підтримка обдарованих дітей – майбутньої еліти нашого суспільства. Сумлінна педагогічно-виховна діяльність колективу дитячої музичної школи міста сприяє розвиткові духовності, прищепленню найкращих гуманних рис молодому поколінню. А це означає створення міцного підґрунтя для прогресивного розвитку нашої держави.
Музична школа – це насамперед дух, пам’ять, наступність поколінь, цілий всесвіт. І є два центри цього всесвіту – Учитель і Учень. Саме вчителі та учні перетворюють звичайну будівлю в бурхливий, але добрий дім, де з кожним роком одні стають розумнішими, інші – мудрішими, а всі разом ближчими, ріднішими один одному. Тому кращі випускники, отримавши вищу мистецьку освіту, повертаються в рідну альма-матер і оновлюють творчі пошуки колективу. Тому наша мета – зберегти культурну спадщину, передавати досвід, розкривати таланти, реалізовувати творчий потенціал. Потрібно всім дітям дати можливість спілкуватися з мистецтвом, готувати з дитинства культурну еліту, яка в майбутньому працюватиме у сфері економіки, виробництва та інше. А ми навчаємо розуміти найскладніше з мистецтв – музику. Розширюємо світогляд, прищеплюємо любов до прекрасного, до Батьківщини, виховуємо естетичний смак, формуємо цілісну особистість, яка так необхідна нашому суспільству.
Статтю надав редактор альманаху “Ромен” Віктор Клейніх. Стаття написана Тетяною Охотник, викладачем Роменської дитячої музичної школи ім. Євгена Адамцевича.
Євгеній Соломка, Рідний край через призму об’єктива: минуле та сьогодення.