…Вона колись стояла і слухала Весну…
Хто може похвалитися сьогодні тим же?
Геть, не міркуй, навіть на мить одну.
Бо будеш то не ти… Бо будеш то не вже…
Двадцять років, як рік… Спілкування у дружньому колі.
Дя́ка Все́світу, Людям, Батькам…, і Таланту своєму, і Долі.
Двадцять років, як День… Де ще можна себе не згубити.
Двадцять років, як Мить. Ненави́діти щоб і любити.
Двадцять років Життя, негара́здів і… порозуміння.
Є часи розкида́ти, а по́тім – обережно збирати каміння.
Будувати, ростити, плести, борозни́ти; себе відчувати.
Гідно встати і че́мно піти; дивуватися і дивувати…
І сміятися щоб від душі, і для су́му причини не мати.
Берегти Землю грішну, Оту, де яви́ла на Світ Божий Мати.
Січень, 2018р.
***
Життя на місці не стоїть: зна́кові числа; ро́ки, дні…
Мандрую сучасним Роме́ном.., відчуваю – приємно мені.
Від Засу́льського мосту, право́руч, на кручі
В небо дивиться Кра́сень могучий.
Зла́том критий Собор. То є Храм..,
Храм Духа Святого.
Я радію.., радію.., радію від то́го
Що за часу мого́
Відродили його.
Піднімаюсь на гору і рухаюсь далі по Собо́рній.
Так вулицю нині назвали по праву,
Бо ж ліво́руч (он як виграє золотими хрестами)
одягнена наче в казко́ву опра́ву,
Споруда…
То церква, чи Храм Вознесе́нський, що піднявся, ожив і задіяв…
Символ Віри, Любові, Надії…
Зовсім по́руч – бурге́рня, кав’ярня…, моменти Парижа, чи Відня.., чи Праги.
І – квіти.
Тут спілкуються юні і літні; закохані мріють, гойдаються діти.
Європейський мане́р. Теж досягнення ча́су цього́.
Трохи далі – Тарас*… Він як підсумок твору всього́.
Невеселий, заду́мливий.., дуже серйозний.
А із па́рку он як посміхається “си́мвол” курйозний.
Салу пам’ятник, чи ж то – Свині.
Хто що не ви́думав.., чо́му б і ні?
Ро́ку яко́гось ще й Дуля в альтанці стояла.
Першого квітня, в День Гумору – треба й тако́го народу.
Адже вкраїнці – вони емоційні від роду!
Ось він який, наш Ромен, з усіх бо́ків омитий річка́ми.
Древній, Славе́тний… Та все ж молодіє з роками.
Січень, 2018р.