Земляки ми усі, земляки…
Батьківщина мала – наш Ромен.
Всі разом зберемося таки
І згадаєм когорту імен,
З-поміж роду яких ми племен.
Ми – земляцтво, роменське земляцтво –
Погляд світлий пливе у віки.
Ще примножать талантів багатство
Такі славні мої земляки.
Як до рідної річки Сули
Несуть води джерела й струмки,
Хочу я, щоб усі прибули –
І злилися тут друзів думки
В один щирий потік залюбки.
Ми – земляцтво, роменське земляцтво –
Погляд світлий пливе у віки.
Ще примножать талантів багатство
Такі славні мої земляки.
Надія Карпенко
Дорогі земляки!
Для кожної людини, переконаний, отча земля є магнетичною, найріднішою, найближчою серцю. По яких усюдах нас не розкидала б доля – душа прагне повернення. Рано чи пізно.
І це повернення до рідних батьківських порогів пов’язане з найсвітлішими спогадами.
Не випадково в Україні поширився земляцький рух, покликаний об’єднувати людей, вихідців із найвіддаленіших куточків, у своєрідні щирі духовні осередки.
Роменці, люди древнього краю, об’єднались одними з перших, а десять років тому офіційно зареєстрували свою громадську організацію «Міжнародне Роменське земляцтво», представники якого мешкають на Сумщині, в Києві, Москві, Санкт-Петербурзі, Мінську…
За час діяльності земляцтва втілено в життя багато соціальних, культурологічних проектів. Серед них – створення Всеукраїнського фонду імені нашого земляка – останнього кошового Січі Запорозької Петра Калнишевського, увічнення його пам’яті на Роменщині та по всій Україні, допомога соціально незахищеним верствам населення, проведення десятків виставок, презентацій.
Земляцтво опікується насамперед підростаючим поколінням, допомагає багатьом із молодих ступити на широку життєву стежину. І пишається їх успіхами.
Номер альманаху «Ромен» ближче познайомить читачів із деякими членами Роменського земляцтва, які, не шкодуючи сил, часу, віддаються земляцькій справі, примножуючи славу нашого Посульського краю.
Бажаю усім землякам щастя, добробуту, віри у власні сили, віри в Україну!
З повагою – голова Роменського земляцтва, голова ВГО «Народна Палата України», голова Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського
Іван Рішняк
З ювілеєм, земляцтво!
10 років – це багато чи мало? Для історії цей час короткий, а для життя Роменського земляцтва – перший скромний ювілей!
Кожен із нас має власне розуміння й, зрештою, власне ставлення до сутності земляцтва. Особливо ми потребуємо земляцького середовища, коли є внутрішня потреба взаємного спілкування чи взаємодопомоги.
У земляцтво об’єднуються люди за внутрішньою потребою. Серед них переважають ті, хто вже має солідну біографію та життєвий досвід. Вони з ностальгією згадують дитинство, юність, проведені тут, на Роменських чорноземах, де рідний аромат усього, що густо росте, квітує, плодоносить… Не стільки за професією, скільки за характером ці люди більше гуманітарії. Для багатьох із них навіть саме спілкування із земляком – цілющий нектар, що додає сил і здоров’я.
Інша група земляків-побратимів – молодше та середнє покоління. Воно в цьому житті ще хоче багато зробити й, основне, самореалізуватися. Для цих людей підтримка земляцька дуже важлива, іноді доленосна. І в цьому прагненні немає нічого поганого. Навпаки. У реалістичному, прагматичному, подекуди жорстокому часі, у якому живемо, вчасна підтримка і словом, і ділом конче потрібна людині, особливо тій, яка має великий нереалізований потенціал. Підтримка заслужена, виправдана. Як кажуть, за розумом та вмінням. Хто знає, можливо, завтра молодий земляк, якого підтримав сивочолий авторитет, допоможе вже іншому землякові, віддаючи своєрідний борг земляцтву й сповідуючи традицію – за добро платити добром.
Подібної згуртованості та солідарності не завадило б додати й усім роменцям. Наша солідарність іноді своєрідна – частіше емоційно-поетично-домашня… У справах більш практичних, ділових – її, як на мене, недостатньо.
…Із земляками непросто. Але надійно. І це перевірено не одним поколінням, не в одній країні. А воістину справжнім земляком, сином ачи донькою своєї найвеличнішої, найріднішої Батьківщини, де ти народився й виріс, може вважатися лише той, хто відчуває борг перед нею. Борг перед родом своїм, людьми, що й нині нелегко живуть на своїх – чужих землях нашого краю.
Тож, земляки, хочеться гукнути всім: шукаймо та знаходьмо одне одного! І підтримуймо! По правді й честі. Бо разом нам легше творити власну долю – долю красивої нашої Роменщини, долю всієї України!
В. Клейніх,
редактор літературно-історичного альманаху “Ромен”.