Складна й трагічна історія України. Якщо до 1240 року уся Європа знала про могутню Київську Русь, про її славні перемоги над кочівниками-агресорами, про красу її храмів та палаців, про талановитих, працелюбних і добрих людей, то згодом стала свідком постійних зазіхань на Руську (українську) землю різних загарбників. І це закінчилося тим, що виснажена війнами Україна розпалася на частини, які опинилися під владою Польщі, Австро-Угорщини, Росії. Як результат – ярмо залежності від «старшого брата».
Усе це знав і відчував на собі, письменник і журналіст Леонід Полтава (Пархомович). Вимушена еміграція викликала в його душі не лише приємні спогади про Батьківщину, а й тривогу за її подальшу долю. У цьому ми переконуємося, коли читаємо його твори. Де б він не був – йому всюди ввижалися українські гаї, безмежні поля, засіяні житом-пшеницею, і разом з тим душа його боліла за народ, що пережив голодомори, репресії, Чорнобиль… та разом з цим вірив поет у те, що Україна діждеться світлого дня і заживе по-іншому:
Я чую красу весняного походу
І бачу у кожнім найменшім
стеблі
Великдень мого дорогого народу,
Великдень моєї землі!
«Великдень України»
Бо він жив Україною. То ж будьмо вдячні нашому Землякові – Поету і читаймо його твори…
РЕДКОЛЕГІЯ