Коли стигнуть хліба і зірки швидко падають з неба,
І сокирками квітне безмежна небесна блакить,
Я звертаю думками, моя рідна Вкраїно, до тебе,
Бо тобою живу і не можу тебе не любить.
Я навіки твій син, українець з великого роду.
І любов моя чиста веселково в душі виграє.
Я частинка твоя, що зветься вкраїнським народом,
Бо в землі України глибоке коріння моє.
Я люблю тебе, земле, що купана в вранішніх росах,
І тобі я вклоняюсь, вернувшись з далеких доріг.
Тут так пахне трава, що лежить ще у свіжих покосах,
Ніжно б’є ковила і лоскоче п’яту тонконіг.
А які тут жита. На полях кучерявиться просо,
Щедро гречка п’янить мої мозок і серце до сліз.
І плакуча верба над рікою купа свої коси,
І у тиху погоду якось дивно шумить верболіз.
Й дзвінко пісня луна над просторами, земле, твоїми,
В незалежності день Україну над світом віта.
І її, наче феї, з очима, мов льон, голубими
Едельвейси й ромашки дбайливо у коси впліта.
