Це було давно. Тоді, Вкраїно,
Хан-степняк с тобою воював
І, як скарб, як цінність, як данину,
Українок юних забирав.
І везли їх, змучених, від дому
До султанів, беїв у ярмо.
Серце ж рвалось, залишивши втому,
Линуло туди, де був Дніпро.
Не одна побита горем мати
Сльози проливала день і ніч,
Бо не йде її надія в хату,
Не обійме материних пліч.
Хоч була в неволі, та не гнулось,
Бо гординя в дівчині жила,
Бо здалеку колискова чулась,
Бо Дніпра забути не могла.
Так хотіла бути зараз поряд
Із коханим, милим, дорогим.
Так хотіла… та між ними моря
Кинули шматок лихі боги.
Це було давно. Тоді, Вкраїно,
Хан-степняк з тобою воював
І, як скарб, як цінність, як данину,
Українок юних забирав…