Петро Харченко
Благовісна післямова
(Книга: П.А. Харченко. ТриЕго. К.: «Фенікс». 2008. 420 с.)
Чимало шкідливих духовних викидів нагромадилось у
духосфері протягом історії пізнання суті Людини. Панує намагання
приховати науковими та релігійними термінами відсутність
серйозної думки, глибоких прозрінь. Шпатлювання атомістичної
концепції людини (людини-індивіда) соціологічним, холістським та
іншими матеріалами ще більше омеханіцизувало антропологічні
узагальнення, не змінило її елементариської природи. Пануючий
над усією антропологічною проблематикою статевий бінаризм
залишається нездоланним.
До з’яви Тригнозисної Логіки (слово «Тригнозис» я ввів у
користування в 1996 році) суть Людини зводилася до
«дискретного» індивіда. Таке розуміння Людини —найбільша
інтелектуальна вада з усіх вад, що їх породила історія пізнання.
Книга «Триего» виносить «вирок» сучасній антропоонтології,
нею здійснено «замах» на «дискретного» індивіда. Доведено, що
онтологічно людини як «дискретного індивіда» нема, а отже немає
і дискретного «его». Це добра вість!!! Вона відкриває перспективу
будівництва нової цивілізації, при якій безсмертне Его, у
відповідності до двох рівнів своєї тілесності — субстанціонального
та речовинного, свідомо відправлятиметься в Той світ і
повертатиметься у світ Цей. Це буде епоха керованого переселення
душ у будь-які тіла Поцейбічного світу. Нема душ «мертвих». З
таємничого Того світу приходимо в Цей світ, щоб знову піти в світи
далекі, зоряні, – мовили давні українці. Ідею природних ритмів
життя Всесвіту, вічного повернення знову на землю високо
озвучили Упанішади. Віра в посмертне мандрування душі, загробне
життя, у великий перехід – є провідною темою всіх давніх культур.
А хіба шаманський стан, згадки про минулі життя, переживання
виходу з тіла, відчуття перебування власного «я» в тілі іншої особи
протилежної статі (транссексуальність) і т. ін. — не є свідченням
«мандрівок» ТриЕ (е)го?
«Пізнай себе!» Цей наказ викарбуваний на храмі Аполлона в
Дельфах (автором його визнається спартанець Хілон) досьогодні не
був реалізованим. Звершилась його реалізація на українській землі,
про що свідчить «ТриЕго». Правду казали св. Клемент («Той, хто
знає себе – знає Бога») і св. Августин («Пізнавши себе, Тебе пізнаю.
Noverim me, noverim te»). Справді, яка Людина, такий Бог і світ.
Людинопізнання є богопізнанням. Окрім Людини, іншої реальності
не існує. Це прозріння було притаманне ще провідним мислителям
давнини. Первісно предметом відображення у свідомості була сама
Людина, хоч і означалася різними іменами (Бог, Єдине, Дао,
Абсолют, Брахман, Будда тощо). У Гегеля, мета, яку ставить
Абсолютна Ідея, полягає в стремлінні «пізнати себе», і в цьому
джерело її життєдіяльності.
Не здолавши «статевого бінаризму», пізнати Людину
неможливо. Дотепер у пізнанні Людини задіяні відчуття,
атомістика, формальна логіка з її дуальною установкою. Носієм
пізнавальної діяльності (суб’єктом) виступає людина — індивід як
окремішність в образі дискретного «я». Це «я» спрямовує пізнання
на зовнішній, незалежний від нього, світ (суб’єкт), розмежовує
буття на «живе» й «мертве».
Тригнозисна Логіка все це ламає. Людина пізнає себе через
свою природу. Онтологічна троїстість Людини і є Логікою
самопізнання. Тригнозисний світ – це не той «зовнішній» світ, який
фіксує формальна логіка та чуттєвість. «Зовнішньому» світу
приходить «кінець», він гасне в тригнозисній свідомості, стає тілом
Людини, але не людини — «дискретного індивіда», а Людини-
Трійці (Homo-Trinitas). У згорнутому вираженні Тригнозисна Логіка
постає як Триплет, як інформаційно-субстанціональне ТриЕго, як
субстанціональна триіпостасна тілесність Людини.
Книга «ТриЕго» кличе у світ нової етики, моралі, культури,
свободи… Істинна свобода Людини таїться в її природі, а не у
взаєминах між «людьми-індивідами». Зло — від незнання
Людиною себе, від фальшивої віри в своє окремішнє індивідуальне
«я».
Тригнозисна Логіка розв’язує головне протиріччя між розумом і
чуттєвістю, є Логікою раціонального осягнення Бога – Святої Трійці.
Остання вже не «сіяє незбагненною таїною». «Toto coruscat trinitas
mysterio», — глаголили богослови. Тригнозисна Логіка відкриває в
Богові субстанціональну триіпостасну Людину. А коли Бог є Людиною, то навіщо пропагувати смиренність перед Нею, прославляти молитвами та проповідями, як це робить
церква?
Вірю, з часом церква відсторониться від богослужінь, а її місце
посядуть Тригнозарії, що піклуватимуться визволенням Людини зі
статусу «дискретного індивіда».
Приходить добросердний час. Вибудується нова культура,
тотожна тригнозисній сутності Людини. Образ людини як «атома»
кане в далеке минуле, в забуття. Здійсниться перехід од
множинності, дискретності, роздробленості до триєдності,
знешкодиться атомістичний стиль мислення, загоїться тріщина
розокремлення.
––––––––––––––
Валентин Бугрим, академік
Тригнозисна фундаментальність Петра Харченка
Тригнозисну концепцію Петро Харченко опрацьовував протягом довгого часу. Ще в 1986 році в «Антиномии индивида и триединства» він писав: «Вирішення колізії дискретного Множинного і безперервного Єдиного на користь Єдиного автоматично веде до великої світоглядної революції, пов’язаної зі зміною наших уявлень про сутність життя… Класична біологія не намагалася вирішити цю колізію. Уявлення про носія життя вже спочатку були вироблені на основі ідей елементаризму. Носієм життя спочатку було названо дискретного індивіда. Надалі, просуваючись у розумінні одиниці життя до більш складних об’єктів, біологія приходить до таких сукупностей (множин) дискретних індивідів як вид, популяція, ценоз і біосфера в цілому. Розгляд питання реальності дискретного статусу індивіда через онтологічний рівень рефлексії дозволив прийти до висновку, що онтологічно індивід не має дискретного статусу. Немає можливості вписати таким його у біологічну реальність за онтологічною характеристикою. Індивіди у вигляді трьох статевих станів – самки, самця і гермафродиту не уособлюють дискретне множинне, не є дискретними елементами життя, а онтологічно виступають просторово-часовими станами безперервної триєдності, виявляючи органічний світ як одне Триєдине. Що ж до відтворювальних зв’язків між самкою, самцем і гермафродитом, то це лише зовнішній символ єдиної функції триєдиної Істоти як єдиного носія життя… Через неелементаристську цілісність життя можна вийти до світоглядних та ідеологічних проблем. Але тут потрібна сміливість мислення. Адже визнання онтологічної дискретності індивіда ілюзією руйнує фундамент релігійної, філософської, соціальної та наукової атомістики… Класична елементаристська парадигма пояснення єдності органічного і соціального світу, що знайшла своє вираження вже в поглядах древніх атомістів і через нову атомістику в сучасному системоцентризмі, є механістичною. Елементарська концепція людини глибоко помилкова, а сформована на основі цієї концепції соціальна свідомість – головна причина людських страждань …». Справді, сучасна наука розглядає Людину крізь призму атомістичного матеріалізму з його ідеєю механічної дискретності. Тригнозисна ж логіка Петра Харченка індивідний рівень життя єднає в триполярну речовинну тілесність Людини. Там, де релігія баче Бога, Петро Харченко відкриває триіпостасну субстанціональну тілесність Людини. Онтологічно Людина у нього не є Множинне, а Єдине. Людини як онтологічно «дискретного індивіда» не існує. Відсутність онтологічної дискретності індивіда «внутрішньо» усуває ворожнечу. Збувається мрія українського пророка Тараса Шевченка про «єдиномисліє» та «братолюбіє»:
«…А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли!». Дійсно, корені Шевченкового «єдиномислія… і братолюбія» заглиблені в Харченкову Єдинолюдину, яка мирить і богів всіх народів, і самі народи.
Масштабність прориву розуміння тілесності Людини, здійсненого П. Харченком, вражаюча. Трансформаційні наслідки цього прориву для перебудови людських стосунків і суспільних відносин важко передбачити. Ним переглянута світова філософія з позицій трансперсональної орієнтації і фактично цим започатковується ера тригнозисної трансформації «розчаклуновано світу» (термін Макса Вебера) через збагнення таємниці Онтологічної Трійці, яку богослови вважали раціонально незбагненною («Toto coruscat trinitas mysterio» — проголошував св. Паулін).
Тригнозисом Петро Харченко змиває з Людини «світоглядний бруд», реабілітує розум, принижений церквою і класичною наукою, викриває фальшивість соціологічних теорій атомістичного спрямування, хибність індивідоцентричного образу Людини.
Революційного характеру в Тригнозисному проекті Петра Харченка набула проблема «Его». Те, чого не зробили З. Фройд, К.-Г. Юнг, С. Гроф та інші психологи-науковці, осилив тригнозисний розум українського мислителя Петра Харченка. Заради справедливості, відзначу: трансперсональна психологія Станіслава Грофа надала докази, що Людина не є «его в капсулі шкіри». Границі Людини не збігаються з поверхнею шкіри, її життя не зводиться до життя від зачаття до смерті, а простягається… у вічність. Та трапилося так, що трансперсоналісти хоч і вивели свідомість за межі мозку і «переселили» індивідуальне «я» за межі індивіда, але опинилися на сліпій вулиці. Вони не «переселили» індивідне «я» в цілісну матеріальну тілесність Людини, а визнали свідомість нематеріальною. Їхнє дискретне індивідне «я», перемістившись у трансперсональну сферу, «подорожує одиноко» у формі нематеріальної свідомості, не стає матеріальним ТриЕго, відкритим Петром Харченко.
Тригнозисна фундаментальність Петра Харченка заперечує дискретність індивідного «я» («речі в собі»). Образно кажучи, він побачив «людину в Надлюдині» і цим оголосив смерть самій смерті.
Звичайно, вихід з пастки механічної дискретності вимагає нової духовності, яка переводить Людину в статус відкритої мною Людини майбутнього суспільства і цивілізації – НOMONANS. Усвідомлюючи онтологічну тілесну цілісність, що виходить за межі окремішного, індивідуального існування, людина легко долає неврози ізольованого існування, визволятися від страхів і тривог, депресій, нав’язливих ідей… і починає дивитися на себе як на космогонічну цілісність буття.