Тарасові шляхи

Сивий Ромен, я пишаюсь тобою.
Скільки років ти стоїш над рікою!
Хвилі Сули, мов буремні роки,
Сивий Ромен, ми разом навіки.

Сивий Ромен, оглянися назад:
Десь там стоїть козаків цілий ряд,
Поруч із ними – безсмертний Калниш
В пам’яті сивій назавжди залиш.

Бачили, кручі, ви хитрих татар
Бачили шведів і злих яничар
Чув ти, Ромен, стогін неньки-землі
Треба, щоб знали, нащадки твої.

Хлібом буяють роменські поля
Пахне і квітне роменська земля
Край трударів, хліборобів, митців
Древній Ромен, ти ще краще зацвів.

Сивий туман над рікою розплився,
Сивим туманом Ромен наш укрився,
Сивою стала роменська земля,
І навкруги – сивина, сивина…

Мов ті роки, туманом вкриті,
Безмежні, довгі і круті,
Дощами, холодом промиті
Лежать Тарасові шляхи.

Колись, давно в далеку днину
Він цю дорогу протоптав
І вибравши свою стежину
У наше місто завітав

Ходив по місту у задумі –
Десь посміхався, десь мовчав…
І те, що бачив, що почув він,
У своїх віршах описав.

Стогнав народ, в кайдани вкутий,
Роменська плакала земля.
І лише в мріях у поета
Сіяла вольная зоря

Багато літ в мінливих водах
Забрала, віднесла Сула.
І тільки в пам’яті народній
Дорога Кобзаря жива.

Осилим біль, поборем зраду,
У вічність кривда відійде.
І нас Тарасова дорога
В своє майбутнє поведе.